Коли ми забили двадцять перший гол, Лілі здалася. Вона важко дихала. А я ні; навпаки, я почувалася чудово, м’язи розігрілися й стали гнучкими.
Вез хотів іще раунд, але Лілі була виснажена.
— Вони нас перевершили — визнай це.
— Нас обвели круг пальця!
— А ніхто не казав, що вона не вміє грати.
— Так само, як ніхто не казав, що вона професіонал.
Мені стало приємно, я не змогла стримати усмішки.
— Умій програвати, — мовила Лілі й жартома полоскотала Веза за живіт. Він схопив її за пальці та притягнув до себе. Лілі сміялася, намагаючись викрутитися, але Вез обняв її і поцілував просто в губи.
Ми з Іяном здивовано перезирнулися.
— Заради тебе я програю з гідністю, — мовив Вез і відпустив її.
На гладенькій карамельній шкірі Лілі — на щоках і на шиї — проступив ледь помітний рум’янець. Вона крадькома подивилася на нас з Іяном — поглянути на реакцію.
— А тепер я сходжу по підкріплення, — провадив Вез. — Побачимо, як твоя футболістка впорається з Кайлом.
З цими словами він кинув м’яч у дальній кінець печери. Долинув сплеск — м’яч упав у воду.
Іян побіг його діставати, а я стояла на місці, позираючи час від часу на Лілі. Лілі засміялася і, здається, зніяковіла, хоча засоромити її було майже неможливо.
— Знаю, знаю.
— Скільки часу… це триває? — поцікавилась я.
Вона скорчила гримасу.
— Вибач, це не моя справа.
— Все нормально. Це не секрет — хіба тут можуть бути секрети? Просто якось… незвично. До речі, це твоя провина, — усміхнулася Лілі, піддражнюючи мене.
Однак я все одно почувалася трохи винною і зніяковіла.
— Що я зробила?
— Нічого такого, — запевнила мене Лілі.— Справа у Везі… мене здивувало його ставлення до тебе. Я й не підозрювала, що в ньому стільки глибини. Раніше я не сприймала його серйозно. Ну, гаразд… Він молодший за мене, та яке це має значення тут? — вона знову засміялася. — Дивна штука — і життя, і кохання тривають. Я й не очікувала.
— Так. Навіть смішно іноді,— погодився Іян. Він підкрався ззаду й пригорнув мене за плечі. Я й не чула, як він повернувся. — Але все-таки це класно. А знаєш, що Вез із першого дня закохався в тебе?
— Він казав. А я не помічала.
Іян засміявся.
— Ну, значить, ти єдина ні про що не здогадувалася. Ну що, Вандо, може, зіграємо один на один, поки немає підкріплення?
Я відчувала, як загорілася Мел.
— Гаразд.
Він віддав мені м’яч і відійшов назад до воріт. Мій перший м’яч поцілив між Іяном і відміткою. Тоді я наздогнала Іяна посеред поля, відібрала м’яч і знову забила.
«Він піддається», — пробурмотіла Мелані.
— Ну ж бо, Іяне, грай.
— А я граю.
«Скажи йому, що він грає, як дівчисько».
— Граєш, як дівчисько.
Іян засміявся, і я знову забрала в нього м’яч. Глузування не подіяло — я забила втретє. І тут мені спала на думку одна ідея — можливо, цей гол стане останнім.
Мелані заперечила: «Мені це не подобається».
«Але точно спрацює».
Я поставила м’яч посеред поля.
— Якщо виграєш, можеш спати у моїй кімнаті, поки Джаред і Джеймі не повернуться.
Мені таки слід виспатися.
— Граємо до десятьох.
Іян так сильно зацідив по м’ячу, що той проскочив повз мене, відбився від стіни і повернувся назад у центр поля.
Я подивилася на Лілі.
— Мимо?
— Ні, просто в яблучко.
— Три-один, — оголосив Іян.
Йому знадобилося п’ятнадцять хвилин, щоб виграти, але я принаймні відірвалася на повну. Я забила ще один гол і вельми цим пишалася. Коли Іян забив востаннє, я важко дихала і ледве трималася на ногах. А він навіть не засапався.
— Десять-чотири на мою користь.
— Чудова гра, — видихнула я.
— Втомилася? — запитав він із награною невинністю в голосі, а тоді потягнувся. — Я би й сам не проти поспати, — позіхнув він театрально.
Я поморщилася.
— Ох, Мел, ти ж знаєш, що я жартую. Все гаразд.
Лілі зачаровано дивилася на нас.
— Джаредова Мелані, м’яко кажучи, недолюблює мене, — пояснив Іян.
Брови Лілі стрибнули вгору.
— Це… цікаво.
— Чому Веза так довго немає? — пробурмотів Іян, не звертаючи уваги на її реакцію. — Пошукаємо його? Я б не відмовився від води.
— Я також, — погодилась я.
— Принесіть і мені трохи, — Лілі лежала на землі, розкинувши руки, і навіть не поворухнулася.