— Мел, востаннє тебе попереджаю… — губи Джареда досі розтягувалися в широкій посмішці.— Навіть не думай зникати. Запам’ятай, я ні перед чим не зупинюся, щоб тебе повернути.
В животі залоскотало.
«Скажи йому, як іще раз до тебе доторкнеться — придушу».
Але і в цій погрозі чулися жартівливі нотки.
— А зараз вона тобі погрожує,— мовила я. — Хоча особисто мені здається, що вона жартує.
Джаред нестримно реготав.
— Вандо, ти завжди така серйозна?
— Просто людські жарти не смішні,— пробурмотіла я. Принаймні не для мене.
Джаред знову засміявся.
«А, — здогадалася Мелані.— Ти страждаєш».
«Але постараюся, щоб Джеймі не помітив».
«Дякую, що повернула мене».
«Я не збиралася здихатися тебе, Мелані. Дуже шкода, що не можу тобі запропонувати більшого».
«Дякую».
— Що вона каже?
— Та так… Миримося.
— Чому вона не могла говорити раніше, коли ти її пускала?
— Не знаю, Джареде. Для нас двох тут затісно. Я не здатна повністю звільнити їй місце. Це все одно, що… ні, не спроба затамувати подих. Радше як спроба змусити серце зупинитися. Я не можу просто припинити існування. Не знаю як.
Він не відповів, і в грудях замлоїло. Мабуть, його щастю не було б меж, якби я знала, як змусити себе зникнути!
Мелані хотілося… ні, не заперечити, але втішити мене: вона підбирала правильні слова, щоб притлумити мій біль. Але таких слів не існує.
«Іян цього не переживе. І Джеймі. Джеб сумуватиме за тобою. В тебе тут чимало друзів».
«Дякую».
Я була рада, що ми вже повернулися назад до спальні. Мені слід думати про щось інше, бо просто розридаюся. Зараз не час жаліти себе. Є набагато важливіші справи, ніж серце, яке знову крається.
Розділ 43
Божевілля
Я уявила себе збоку: мабуть, я здавалася закам’янілою статуєю. Руки схрещені на грудях, обличчя порожнє, дихання занадто слабке — груди майже не рухаються.
А от усередині в мене все розвалювалося, так ніби атоми змінювали полярність і відскакували в боки.
Я повернула Мелані, але це не врятувало Джеймі. Того, що здатна дробити я, не достатньо.
В коридорі біля нашої кімнати юрмився народ. Джаред, Кайл та Іян повернулися з вилазки з порожніми руками. Відерце льоду — це все, що їм удалося роздобути за три дні, коли вони ризикували життям. Труді робила компреси й прикладала їх до чола Джеймі, до потилиці та грудей.
Лід ненадовго збивав гарячку, яка безконтрольно палила хлопчика, але скоро лід танув — за годину чи ще менше… Скільки часу спливе, перш ніж Джеймі знов почне помирати?
Це я повинна прикладати до нього лід, але я й поворухнутися не могла. Якби ворухнулася — просто розвалилася б.
— Нічого? — пробурмотів Док. — А ви перевірили…
— Ми обшукали все, що спало на думку, — втрутився Кайл. — Це ж не наркотики — їх зі зрозумілих причин люди тримали у схованках. Антибіотики ж завжди лежали на видноті. Тому їх знищили, Доку.
Джаред мовчки дивився на хлопчика, який палав на ліжку.
Іян стояв біля мене.
— Не крайся ти так, — прошепотів він. — Джеймі впорається. Він сильний.
Я не могла відповісти. Я й слів його насправді не розчула.
Док став навколішки поруч із Труді й трошки розтулив вуста Джеймі, тоді зачерпнув ложкою холодної води й почав вливати краплю по краплі хлопцеві в рот. Усі присутні почули хрипкий звук — Джеймі ковтав. Але очей він так і не розплющив.
Мені здавалося, що я більше ніколи не зрушу з місця. Приросту до кам’яної стіни. Я хочу перетворитися на камінь.
Якщо для Джеймі вириють у пустелі могилу, то нехай мене закопають разом із ним.
«Кепсько», — гарчала Мелані.
Я була у відчаї, а от вона просто скаженіла.
«Вони намагалися».
«Намагатися — не зробити! Джеймі не помре. Хай знову роблять вилазку».
«А є сенс? Навіть якщо їм удасться знайти ваші прострочені антибіотики, які шанси, що це допоможе? Антибіотики й раніше діяли тільки в половині випадків. Слабкі ліки. Вони не для Джеймі. Йому потрібно щось інше. Щось справді дієве…»
І раптом дихання прискорилося — мене осяяло.
«Йому потрібні наші ліки!»
Ми з Мел завмерли, вражені очевидністю такої ідеї. Її простотою.
Мої закам’янілі вуста заскреготіли.
— Джеймі потрібні справжні ліки. Такі, як у душ. Треба їх дістати.
— Ми навіть не знаємо, як вони діють, — насупився Док.