Чотириста дванадцять, чотириста тринадцять, чотириста чотирнадцять…
Ми вийшли з печер. Легені наповнилися чистим сухим повітрям. Було спекотно, хоча було вже за полуніч. Джаред зняв мене з плеча й поставив на ноги.
— Поверхня рівна. Зможеш бігти із зав’язаними очима?
— Так.
Він міцно схопив мене за лікоть і рвонув уперед. Мені було нелегко: час від часу я спотикалася, але Джаред вчасно мене ловив. Поступово я призвичаїлася до нерівностей і вже не заточувалася. Ми обоє захекалися.
— Якщо… ми дістанемося… джипа… він… на видноті.
Джип? Я відчула дивний прилив ностальгії. Мел не бачила джипа відтоді, як Джаред відвіз її в Чикаго. Не знала, чи він уцілів.
— Якщо нам… не вдасться? — запитала я.
— Тоді нас зловлять… Тебе вб’ють. Іян… не помилявся… тут… він має рацію.
Я додала швидкості — не заради того, щоб урятувати собі життя, а заради Джеймі,— і знову перечепилася.
— Давай… зніму пов’язку. Тоді ти… бігтимеш швидше.
— Ти впевнений?
— Пообіцяй… що не роззиратимешся. Гаразд?
— Обіцяю.
Він розв’язав вузол, пов’язка сповзла з очей, і я одразу ж опустила погляд собі під ноги.
Картина зразу перемінилася. Яскраво світив місяць, м’який пісок тьмяно поблискував. Джаред випустив мою руку й побіг швидше. Тепер мені було легше триматися його — моє тіло давно звикло до бігу. Я перейшла на свій звичний темп: миля за шість хвилин. Я б не змогла бігти в такому темпі довго, але зупинятися я все одно не збиралася.
— Чуєш?.. — запитав він.
Я дослухалася — тільки тупіт двох пар ніг по піску.
— Ні.
Джаред кивнув.
Мабуть, саме тому він поцупив рушницю: без зброї їм нас не зупинити.
Ми бігли приблизно годину. Я вже сповільнювалася, та й Джаред також. У роті палало, горло здавило від спраги.
Я не відривала погляду від землі, тому вельми здивувалася, коли Джаред затулив мені очі рукою. Я спіткнулася, і він перейшов на крок.
— Майже прийшли… вже на місці…
Не забираючи долоні, він підштовхнув мене вперед. Наші кроки дивно відлунювали довкола — мабуть, тут уже не пласка пустеля.
— Залізай.
Джаредова рука зникла, але довкола було темно, як і раніше: ще одна печера. Неглибока. Якщо обернутися, можна побачити все, що знадвору. Я не схотіла обертатися.
Джип стояв обернений капотом у глибину печери. І хоча я ніколи не бачила його раніше, він був точно такий самий, як у спогадах Мелані. Я заскочила на сидіння.
Джаред уже зайняв своє місце. Він нахилився і знову зав’язав мені очі. Я намагалася не ворушитися, щоб спростити його завдання.
Заревів мотор, і я злякалася. Звук видався мені небезпечним: нас шукає забагато людей.
Джаред дав задній хід, і в обличчя вдарив вітер. Джип дивно свистів, і ці звуки не в’язалися зі спогадами Мелані.
— Ми їдемо в Тусон, — мовив Джаред. — Зазвичай ми ніколи не влаштовуємо вилазки туди — занадто близько. Але зараз у нас обмаль часу. Я знаю, де розташована маленька лікарня за містом.
— Сподіваюся, не святої Марії?
Він уловив у моєму голосі тривогу.
— А що?
— Я там декого знаю.
На якусь мить він замовк.
— Тебе можуть упізнати?
— Ні. Ніхто не впізнає мого обличчя. На відміну від людей, у нас немає… розшукуваних злочинців.
— Це добре.
Але Джаред змусив мене замислитися над своєю зовнішністю. Та перш ніж я поділилася з ним своїми побоюваннями, він уклав мені в руку щось маленьке.
— Тримай це при собі.
— Що це?
— Якщо вони здогадаються, що ти… з нами, якщо захочуть… запхнути когось іншого в тіло Мелані, просто поклади це в рот і розкуси.
— Отрута?
— Так.
Я на мить замислилася, а тоді розсміялася. Нерви не витримували.
— Це не жарт, Вандо, — мовив Джаред злісно. — Якщо ти цього зробити не зможеш, то краще нам просто зараз повертатися назад.
— Ні, ні, я зможу, — я намагалась опанувати себе. — Я знаю, що зможу. Саме тому й сміюся.
— Я не розумію жарту, — сказав він різко.
— Бачиш, я б не зробила такого заради мільйона своїх родичів. Навіть заради… власних дітей. Я надто боюся остаточної смерті. Але я здатна зробити це заради однієї, абсолютно чужої мені дитини, — я знову засміялася. — Ну, хіба не маячня? Не хвилюйся, за Джеймі я життя віддам.
— Я тобі вірю.
На якусь мить стало тихо, а тоді я знову згадала про свою зовнішність.
— Джареде, у мене зараз вигляд зовсім не такий, як треба, щоб зайти в лікарню.
— У нас захований і кращий одяг, в інших машинах. Саме туди ми прямуємо. Будемо на місці не більш як за п’ять хвилин.