— Краще? — запитала цілителька.
Таки стало легше. Вже. У голові прояснилося — я могла легко зосередитися. Біль зник разом із маленьким квадратиком. Просто розчинився. Я шоковано кліпнула.
— Так.
— Я знаю, що зараз ви почуваєтеся краще, але, будь ласка, не ворушіться. Ваші рани ще не зцілені.
— Звісно.
— Бірюза, принесіть, будь ласка, води. Здається, в неї в роті пересохло.
— Вже несу, цілителько Плетениця.
Старша жінка вийшла з кімнати.
Цілителька відчинила ще одну шафку, заставлену білими пляшечками.
— Те, що треба.
Вона витягнула одну пляшечку, тоді іншу.
Ніби навмисно, вона вимовляла вголос назви ліків.
— «Очистка» — «Внутрішня» і «Зовнішня»… «Зцілення»… «Замазка»… Де ж воно… а, ось — «Розгладжування». Нам же не потрібно, щоб на такому симпатичному личку залишився шрам, еге ж?
— Ну… ні.
— Не хвилюйтеся. Незабаром ви знову будете в ідеальному стані.
— Дякую.
— Будь ласка.
Вона схилилася наді мною з новою пляшечкою в руках, підділа кришечку — виявилося, що всередині аерозольна насадка. Спочатку цілителька обробила передпліччя — рану оповила прозора хмаринка без запаху.
— Мабуть, приємно лікувати інших, — я обрала правильний тон: зацікавлений, проте не наполегливий. — Відтоді як мене вживили, я ще не була в лікарні. Тут так цікаво.
— Так, мені подобається.
Вона почала обприскувати моє обличчя.
— А що ви робите зараз?
Цілителька усміхнулася — напевно, я була не першою допитливою душею.
— Це «Очистка», щоб у рану не потрапила інфекція. Вона вбиває мікробів.
— «Очистка», — повторила я пошепки.
— А це — «Очистка внутрішня». Про всяк випадок, якщо інфекція вже встигла потрапити в рану. Вдихніть, будь ласка.
В руці цілительки з’явилася ще одна пляшечка з пульверизатором, цього разу трохи тонша. Вогненна Плетениця легенько натиснула, і біля обличчя зависла ще одна хмаринка. Я слухняно вдихнула — цього разу хмаринка була зі смаком м’яти.
— А це «Зцілення», — провадила цілителька Плетениця, відкручуючи кришечку наступної пляшечки, під якою ховалася піпетка. — Допоможе тканинам зростися, щоб одужання йшло правильно.
Вона вичавила кілька крапель прозорої рідини у широкий поріз і стиснула краї рани докупи. Ніякого болю — тільки дотик її ніжних пальців.
— Зараз скріпимо й продовжимо, — цілителька відкоркувала тюбик і вичавила на палець широку смужку густого прозорого гелю. — Це мов клей, — пояснила вона. — Гель склеює краї рани, поки «Зцілення» робить свою справу, — одним швидким рухом вона розмазала гель по моїй руці.— Можете поворушити рукою. З нею ми вже закінчили.
Я підняла руку й подивилася на результат: під блискучим шаром гелю виднілася ледь помітна рожева смуга. Кров залишилася на шкірі, але більше не цебеніла. Поки я дивилася, цілителька одним рухом витерла залишки крові вологим рушником.
— Поверніться, будь ласка. Гм… Добряче ви впали на каміння. Просто жах.
— Так. Не пощастило.
— Що ж, добре, що принаймні ви змогли дістатися сюди самотужки.
Цілителька крапнула кілька капель «Зцілення» мені на щоку й розтерла пальцями.
— Обожнюю дивитися, як воно працює. На вигляд уже набагато краще. Гаразд… тепер по краях, — вона усміхалася сама до себе. — Ще один шар. І ще тут почистимо. — Вона попрацювала ще з хвилинку. — Дуже добре.
— Вода, — сказала старша жінка, увійшовши до кімнати.
— Дякую, Бірюза.
— Покличете, якщо вам іще щось знадобиться. Я буду при вході.
— Дякую.
Бірюза вийшла. Звідки вона, чи не з Планети Квітів? Блакитні квіти — це рідкість, а ім’я пасує.
— Тепер можете сісти. Як почуваєтеся?
Я повільно підвелася.
— Ідеально.
І це була щира правда. Такою здоровою я давно вже не почувалася. Різкий перехід від болю до приємної розслабленості тільки підсилив це відчуття.
— Так і має бути. А тепер додамо трохи «Розгладжування».
Вона відкрутила кришечку останнього флакона і насипала в долоню блискучий порошок. Притрусила ним мою щоку, а тоді ще жменьку насипала на руку.
— Маленький шрам на руці залишиться, — мовила вона, немов вибачаючись. — Як той, що на шиї. Дуже глибока рана… — вона знизала плечима, забрала волосся з моєї шиї й почала роздивлятися шрам. — Гарна робота. Хто був цілителем?
— Гм… Обличчями До Сонця, — я назвала ім’я одного зі своїх студентів. — Я жила в Юриці, в штаті Монтана. Не люблю холоду, тому переїхала на південь.