Брехня на брехні! У шлунку аж поколювало від тривоги.
— Я починала в штаті Мен, — мовила цілителька, не помітивши нічого дивного в моєму голосі. Говорячи, вона змивала кров із моєї шкіри. — Там було також дуже холодно. А яке ваше покликання?
— Ум… Я розношу їжу. В мексиканському ресторані у… Феніксі. Люблю гостре.
— Я також.
Вона зовсім не здивувалася. Тепер вона витирала мою щоку.
— Дуже добре. Не хвилюйтеся, Скляна Шпичко. Ваше обличчя має чарівний вигляд.
— Дякую, цілителько.
— Дуже прошу. Може, хочете ще трохи води?
— Так, дякую.
Я намагалася тримати себе в руках. Недобре хлебтати воду, як мені кортіло. Але я не втрималася і вмить спорожнила склянку. Вода була занадто смачною.
— Принести ще?
— Так… якщо ваша ласка. Дякую.
— Я зараз повернуся.
Щойно вона вийшла, як я зісковзнула з матраца. Паперове простирадло зашелестіло, і я приросла до місця. Але цілителька не помчала назад. Не можна втрачати ні секунди. Щоб принести воду, Бірюзі знадобилося кілька хвилин. Можливо, стільки ж часу це забере і в цілительки. Можливо, по прохолодну чисту воду треба йти далеко. Можливо.
Я смикнула з плечей рюкзак і швиденько його розв’язала. Почала я з другої шафки: саме там я помітила флакончики «Зцілення». Я згребла цілий рядок, і вони з приглушеним стукотом посипалися в рюкзак.
Що я скажу, якщо мене зловлять? Що брехатиму?
З першої шафки я прихопила два види «Очистки». За першими рядочками були й другі, тож я згребла половину і їх. Тоді обидва рядочки «Знеболювального». Моя рука потягнулася до «Замазки», але увагу привернув флакончик з іншим написом.
«Від гарячки». Не було жодних інструкцій, тільки напис на ярличку. Я взяла рядочок. Людському тілу жодні з цих ліків не зашкодять.
Ще я прихопила всю «Замазку» і два тюбики «Розгладжування». Більше не варто випробовувати долю. Тихо причинивши дверцята шафки, я пропхала руки в лямки рюкзака. Прилягла на матрац — папір хруснув. Я спробувала надати своєму обличчю розслабленого виразу.
Цілителька не поверталася.
Я подивилася на годинник. Спливла хвилина. Цікаво, а де в них вода?
Дві хвилини.
Три.
Невже вона розкусила мою брехню?
На чолі виступив піт. Я швидко його стерла.
А що як вона приведе шукача?
Я подумала про малесеньку пігулку в кишені, й руки затремтіли. Я зможу, це точно. Заради Джеймі.
З коридору долинули тихі кроки — наближалося двоє людей.
Розділ 45
Успіх
До кімнати увійшли разом цілителька Вогненна Плетениця й Бірюза. Цілителька подала мені високу склянку води. Цього разу вода була не такою холодною, як першого, — пальці похололи від страху. Темношкіра жінка також дещо мені принесла. Вона вручила мені плаский трикутник із ручкою.
— Я подумала, ви захочете подивитися, — мовила Вогненна Плетениця з теплою усмішкою на вустах.
Напругу мов рукою зняло. У душ не було ні страху, ані недовіри. Тільки доброта, адже вони присвятили все життя зціленню.
Бірюза простягала мені люстерко.
Я поглянула на себе й затамувала подих.
Моє обличчя було таким, як я пам’ятала його з часів Сан-Дієго. Тоді я сприймала його як належне. На правій щоці шкіра була гладенька як персик. Хоча якщо придивитися уважніше, можна було розгледіти, що вона трішки рожева й не така смаглява, як ліва щока.
Це обличчя належало Вандрівниці, душі. Воно ідеально вписувалося в атмосферу цивілізації, де не було ні насильства, ні жаху.
Раптом я усвідомила, чому мені не довелося докладати жодних зусиль, щоб обдурити цих добрих створінь. Мені було легко з ними говорити, бо я розуміла їхні правила спілкування. Моя брехня мала би… ні, мала бути правдою. Зараз я мала виконувати своє покликання — викладати в університеті чи подавати в ресторані. Вести спокійне мирне життя на благо всіх.
— Ну, як вам? — запитала цілителька.
— Та просто чудово. Дякую.
— Лікувати — це для мене задоволення.
Я ще раз подивилась у дзеркало, цього разу помічаючи те, що було не таким чудовим. Брудне скуйовджене волосся з посіченими кінчиками. Воно зовсім не блищало — виною всьому саморобне мило й погане харчування. Хоча цілителька змила кров мені з шиї, та досі була брудна від червонуватої глини.
— Мабуть, час зав’язувати з походами. Мені не завадило б відмитися, — пробурмотіла я.
— Часто ходите на природу?
— Останнім часом — увесь вільний час, Мене… не відпускає пустеля.
— А ви хоробра. У місті я почуваюся набагато безпечніше.