— Дитина досі людина! Як? Чому? Відколи це? — Джаред не міг повірити власним очам.
— Не знаю, — знизала я плечима. — Такого я ще не бачила. Жінка не захотіла, щоб із дитини зробили носія, а я й уявити собі не можу, щоб її… змусили. На матерів у нас моляться. Тож якщо вона не хоче… — я похитала головою. — Навіть не уявляю, що вони збираються робити далі. Раніше такого ніде не бувало. Людські емоції набагато сильніші, ніж логіка.
Я подивилася на Джареда, тоді на Іяна. Вони обоє з роззявленими ротами витріщалися на мішану сім’ю в парку.
— Ні,— пробурмотіла я сама до себе. — Ніхто не наважиться відібрати в батьків дитину. Ви тільки погляньте на них!
Батько обнімав матір і дитину й дивився на біологічного сина свого носія з приголомшливою ніжністю в очах.
— Якщо не брати до уваги нас самих, це перша відкрита нами планета з живородними носіями. Ваша система далеко не найпростіша і найродючіша. Не розумію, може, справа в цьому… чи в тому, що ваше потомство таке безпомічне. На інших планетах розмноження відбувається за допомогою яєць чи насіння. Часто батьки навіть не знають про своїх дітей. Цікаво… — я не доказала, бо в голові крутилося забагато думок водночас.
Жінка потягнулася до чоловіка, і він поцілував її у вуста. Дитина радісно затуркотіла.
— Гм-м-м… Либонь, одного дня ми з вами зможемо співіснувати. Дивина, еге ж?
Чоловіки не могли відірвати очей від цього дива.
Родина збиралася додому. Мати чистила джинси від піску, а батько тримав дитину. А тоді душі взялися за руки й зі своєю людською дитиною попрямували додому.
Іян гучно ковтнув.
Того вечора ми більше не розмовляли: кожен обмірковував побачене. Ми вклалися рано, щоб рано збудитися й виїхати непоміченими.
Я спала сама на ліжку найдалі від дверей. Від цього я почувалася ніяково: два кремезні чоловіки ледве вмістилися на одному ліжку; Іян постійно розкидав руки, за що отримував від Джареда стусани між ребра. Мабуть, жоден із них не відмовився б ділити ліжко зі мною. Я скрутилася калачиком і так заснула: мабуть, за цілий день тіло втомилося від безкраїх просторів, а може, я так звикла спати в маленькому фургончику на підлозі за пасажирським сидінням, що й забула, як це — спати випроставшись.
Однак я знала, чому ні Іян, ні Джаред не пропонують мені помінятися місцями. Того дня, коли мої супутники зрозуміли, що без душу мені не обійтися, і визнали, що нам необхідно заїхати в готель, крізь шум вентилятора у ванній я почула, як Джаред з Іяном сперечалися через мене.
— …нечесно просити її вибирати, — казав Іян. Він намагався говорити тихо, але гул вентилятора не міг його заглушити. Готельна кімнатка була дуже маленька.
— Чому це? Чи чесніше вказувати їй, де спати? Не вважаєш, що ввічливіше буде…
— Можливо, з кимсь іншим — так. Але для Ванди вибір буде мукою. Ти ж знаєш, як вона силкуватиметься догодити нам обом і зрештою почуватиметься нещасною.
— Знову ревнуєш?
— Не цього разу. Просто я знаю, як вона думає.
Далі запала тиша. Іян мав рацію. Він справді знав, як я думаю. Мабуть, він передбачив те, що, прочитавши в очах Джареда бодай слабенький натяк на згоду, я виберу Джареда, а тоді усю ніч вертітимуся й переживатиму, що образила почуття Іяна, та й Джаред не зрадіє моїй присутності.
— Гаразд, — відтяв Джаред. — Але будеш до мене вночі притискатися… потім не ображайся, О’Шсй.
Іян гигикнув.
— Не хочу здатися надто гоноровим, Джареде, але якщо бути до кінця відвертим, коли б у мене виникли такі думки, гадаю, ти б мені не завадив.
Якщо не брати до уваги незначні докори сумління, що на моєму ліжку марнується стільки місця, самій мені спалося справді краще.
Більше нам не доведеться ночувати в готелі. Дні пролітали швидше, наче навіть секунди хотіли мчати додому. Моє тіло саме тягнулося на захід. Всі ми з нетерпінням чекали повернення в наш темний мурашник — на наші небеса.
Навіть Джаред розслабився.
Сутеніло, за горами сховалися останні промінчики сонця. Ми з Джаредом вели фургон, підмінюючи один одного; позаду нас Кайл з Іяном, також по черзі, вели переповнену здобиччю вантажівку, їм доводилося вести важку машину обережніше, ніж нам фургон. Світло фар у дзеркалі заднього огляду блякло, аж поки зовсім не зникло за рогом.
Ми наближалися додому. Тусон залишився позаду. За кілька коротких годин я побачу Джеймі. А тоді, оточені привітними обличчями, ми вивантажимо довгоочікувану провізію. Справжнє повернення додому!