Джаред замислився й похитав головою.
— Зізнайся, є щось такс, що’ тобі не до снаги?
Я й не знала, що відповісти.
— Тепер, коли ти з нами, все зміниться… — він немов говорив сам до себе.
Я відчувала, як сумує Мелані, але цього разу вона не сердилась — мабуть, змирилася.
«Ти можеш їм допомогти. Можеш захистити їх краще за мене», — зітхнула Мел.
Попереду замаячили знайомі фари. Я полегшено зітхнула й додала швидкості — зовсім трошки, щоб не порушувати правил. Джаред витягнув ліхтарик. Я одразу втямила, що він збирається зробити. Ми під’їхали до кабіни вантажівки, і він спрямував промінь собі в очі. Кайл кивнув і полегшено зітхнув. Іян метушився й усе намагався роздивитися мене. Я помахала рукою, і він скорчив гримасу.
Ми наближалися до потаємного в’їзду в печери.
— Може, варто не зупиняючись їхати у Фенікс?
Джаред замислився.
— Ні. Нас можуть побачити на зворотному шляху. Не думаю, що вони стежать саме за нами. Їх більше цікавить дорога.
— Атож, вони за нами не поїдуть.
В цьому я була цілковито впевнена.
— Тоді гайда додому.
— Додому, — охоче погодилась я.
Ми загасили фари, Кайл зробив те ж саме. Ми квапилися: до світанку ще слід розвантажити машини та знайти місце, щоб заховати їх, тому що за невеличким виступом біля входу вантажівки не заховаєш.
Я подумала про вхід у печери й закотила очі: цю велику таємницю без сторонньої допомоги я так і не змогла розгадати. А Джеб таки хитрун. Ось, наприклад, орієнтири, які він накреслив для Мел на обкладинці фотоальбому. Вони вели не до сховища. По цій карті ви зрештою опиняєтеся на пагорбі неподалік од входу, а тоді Джеб вирішує, чи запрошувати вас усередину, чи ні.
— Як гадаєш, що трапилося? — запитав Джаред, урвавши мої роздуми.
— Що ти маєш на увазі?
— Нещодавнє зникнення, про яке згадував шукач.
— Хіба не про мене йшлося?
— Вандо, твоє зникнення не нещодавнє. Крім того, раніше за шосе не наглядали. Це щось новеньке. Вони шукали нас. Тут!
Його очі звузилися, а мої натомість розширилися.
— Що ж це наші робили? — раптом вибухнув Джаред і щосили вгатив кулаком по щитку.
— Гадаєш, Джеб і решта щось накоїли?
Джаред не відповів; він люто дивився на ясно освітлену зірками пустелю.
Не розумію. Чого це шукачі полюють посеред пустелі на людей, навіть якщо хтось і зник? Нещасні випадки іноді трапляються. Чому ж шукачі дійшли саме такого висновку?
І чому Джаред біситься? Наша велика родина в печерах не привертала б навмисно до себе зайвої уваги. Ми завжди поводилися обережно. Ніхто не виходить із печер, тільки у разі крайньої потреби.
Коли вірить, що на це є серйозна причина. Необхідність.
А може, Док із Джебом вирішили скористатися з моєї відсутності?
Джеб пообіцяв, що, поки я під його дахом, мордування людей і душ припиниться. Невже таким чином він знайшов компроміс?
— З тобою все гаразд? — запитав Джаред.
У горлі пересохло, я не могла відповісти. Тільки похитала головою. З очей покотилися сльози й закрапали з підборіддя на коліна.
— Може, краще я поведу?
Я знову похитала головою. І крізь сльози я все добре бачу.
Він не заперечував.
Я тихенько проплакала всю дорогу до невисокої гори, за якою ховався вхід у наші розгалужені печери. Насправді це був звичайний пагорб — незначний викид вулканічної породи, дуже схожий на всі інші пагорби, порослі чапарелем і колючими опунціями. Тисячі крихітних віддушин губилися поміж темно-червоної вулканічної породи. Де-не-де клубочився димок, чорний на чорному тлі.
Я вилізла з фургона й оперлася на дверцята, витираючи очі. Джаред став поруч. Він повагався, а тоді поставив руку мені на плече.
— Вибач. Я не знав, що вони замислили… Навіть уявити не міг. Не слід було…
Але він так думав тільки тому, що вони упіймалися.
Позаду з гуркотом зупинилася вантажівка. Гримнули двоє дверцят, і до нас долинув тупіт двох пар ніг.
— Що сталося? — вигукнув Кайл, який прибіг першим.
Іян відстав буквально на мить. Він побачив вираз мого обличчя, мої сльози, руку Джареда на моєму плечі — кинувся до мене й міцно пригорнув. Не знаю чому, але від цього я ще дужче розридалася. Я притиснулася до Іяна, і мої сльози зрошували його футболку.
— Все добре. Ти просто молодець. Усе позаду.
— Справа не в шукачеві, Іяне, — мовив Джаред сухо, досі тримаючи руку на моєму плечі, хоча для цього йому довелося нахилитися вперед.
— Га?
— Шосе патрулюють не просто так. Схоже, Док… попрацював за нашої відсутності.