— Повернулися, — мовив він полегшено. Ну звісно, він хвилювався за нас, як завжди всі хвилюються, коли хтось залишає безпечні печери.
— Ми принесли тобі подарунок, — мовив Джаред, пролазячи крізь отвір. Він потягнувся назад і дістав коробку. Простягнув її Докові навмисно ярликом угору.
— «Зцілення!» — вигукнув Док. — Скільки вам удалося роздобути?
— Два ящики. А ще ми знайшли новий спосіб, щоб поповнювати наші запаси; Ванді більше не доведеться калічитися, — пожартував Джаред.
Док не засміявся на жарт. Натомість пильно поглянув на мене. Мабуть, ми обоє думали те ж саме: «Дуже зручно, адже Ванди більше не буде».
— Ви дістали кріоконтейнери? — запитав Док тихо.
Джаред зауважив і погляд Дока, і напругу. Зиркнув на мене — з виразу обличчя не можна було вгадати його думки.
— Так, — відповіла я. — Десять штук. Більше не помістилося в машину.
Поки я говорила, Джаред смикнув за шнурок. З торохкотінням до ніг Джареда підтягнувся другий ящик «Зцілення», а за ним і контейнери. Вони дзвеніли як метал, хоча й були зроблені з речовини, якої на Землі не існувало. Їх можна кидати, товкти, волочити по землі; вони створені, щоб витримувати ще не такі навантаження. Тепер контейнери виблискували на долівці — ні подряпини.
Док узяв один контейнер і покрутив у руках.
— Десять? — здається, кількість його здивувала. Цікаво, він вважає, що це забагато? Чи замало? — Складні у використанні?
— Ні, прості. Я покажу.
Док кивнув, його очі невідривно вивчали інопланетний прилад. Я відчувала, що Джаред досі дивиться на мене, але навмисно не зводила очей із Дока.
— Що вирішили Джеб, Аарон і Брандт? — запитала я.
Док підвів погляд і зустрівся зі мною очима.
— Вони… пристають на твої умови.
Я кивнула. Мені досі не вірилося.
— Я не покажу, як це робити, поки на переконаюсь остаточно…
— Справедливо.
Джаред розгублено дивився на нас.
— Що ти сказала йому? — запитав Док обережно.
— Що я збираюся врятувати шукачку.
Я обернулася до Джареда, старанно уникаючи його погляду.
— Док пообіцяв: за умови, що я покажу йому, як робити операцію, вилучені душі безпечно полетять на іншу планету, де на них чекає нове життя. Більше жодних убивств.
Джаред задумливо кивнув. Його погляд знову ковзнув на Дока.
— Я також пристаю на ці умови й обіцяю, що простежу за тим, аби їх виконали. Я припускав, що ти захочеш відіслати душі на іншу планету.
— Ви зробите це так само безперешкодно, як сьогодні було з контейнерами. Просто доведеться не забирати контейнери, а підкласти на купу.
— Добре.
— Ти вже… продумала розклад? — запитав Док. Він силкувався, щоб голос звучав байдуже, але в його тоні майнула нетерплячість. Він просто хотів отримати нарешті відповіді, а зовсім не поспішав мене вбити. Принаймні я намагалася переконати в цьому себе.
— Мені треба відігнати джип, — мовив Джаред. — Зачекаєте на мене? Я також хочу подивитися.
— Звісно, — погодився Док.
— Я швидко, — пообіцяв Джаред і зник у тунелі, який вів до отвору.
Не сумніваюся — час летітиме швидко.
Ми з Доком мовчали, поки стихли кроки Джареда.
— Ти поговорила з ним про… Мелані? — запитав Док.
Я похитала головою.
— Я думаю, він сам про все здогадується. Мабуть, він уже збагнув мій план.
— Але ще не до кінця. Він не дозволить…
— А його ніхто й не питатиме, — втрутилась я. — Пан або пропав, Доку.
Док зітхнув. За хвилину він потягнувся й зиркнув на головний вихід.
— Побалакаю з Джебом, усе владнаю.
Він потягнувся до пляшечки. Хлороформ. Упевнена, що в душ є кращий препарат. Поки я ще тут, треба буде роздобути його для Дока.
— Кому вже відомо?
— Тільки Джебові, Аарону та Брандтові. Всі вони хочуть бути присутні під час операції.
Це зовсім не здивувало мене: Брандт та Аарон досі мені не довіряють.
— Більше нікому не кажіть. Не сьогодні.
Док кивнув і зник у темному тунелі.
Я сіла біля стіни подалі від розстеленого ліжка — скоро прийде моя черга лягти на нього. Намагаючись думати про щось інше, я раптом усвідомила, що давненько не розмовляла з Мелані… Коли вона востаннє озивалася? Як я укладала угоду з Доком? Я запізніло здивувалася: сьогодні вночі, коли ми з Джаредом спали біля джипа, вона ніяк не відреагувала.
«Мел?»
Мовчання.
Все було не так, як минулого разу, тож приводу для паніки не було. Я чітко відчувала її в себе в голові, але вона мене… ігнорувала? Що вона робить?