Я дозволила їй трішки випручатися, а тоді обережно обняла пальцями крихітне вразливе тільце. Витягнула блискучу срібну істоту, вологу від крові, яка стікала з гладкої поверхні, й поклала собі в долоню.
Вона була прекрасна. Душа, чийого імені я не знала, срібною хвилею билася у мене на долоні… мила стрічечка, легка як пір’їна.
Хіба тепер я можу ненавидіти шукачку? Мене захлиснула майже материнська любов.
— Приємних снів, крихітко, — прошепотіла я.
Ліворуч од мене тихенько гудів кріоконтейнер. Джаред нахилив його під кутом, і мені залишилося тільки піднести душу до отвору, з якого витікало крижане повітря. Душа ковзнула всередину, і я обережно закрила кришку.
Я забрала контейнер із рук Джареда й притисла його до грудей, повільно повертаючи, поки він не став вертикально. Ззовні контейнер був кімнатної температури. Я тулила його до грудей, як мати тулить дитину.
Док уже сипав «Розгладження» на ледь помітний шрам на шиї незнайомки. З нас вийшла непогана команда: я потурбувалася про душу, Док — про тіло. Ми подбали про всіх.
Док подивився на мене повними радості й подиву очима.
— Чудово, — прошепотів він. — Це було просто неймовірно.
— Гарна робота, — прошепотіла я у відповідь.
— Як гадаєш, коли вона прокинеться? — запитав Док.
— Усе залежить від того, скільки хлороформу вона вдихнула.
— Небагато.
— Що ж, подивимося, чи вона тут. Доведеться заждати…
Джаред обережно підняв незнайомку, перевернув і переніс на сусіднє ліжко. Його ніжність не розчулила мене. Вона призначалася не мені, а людині, Мелані…
Док поміряв дівчині пульс, зазирнув під повіки, посвітив ліхтариком в очі й перевірив реакцію на світло. Срібне світло не відбилося від зіниць, не осліпило Дока. Вони з Джаредом обмінялися довгими поглядами.
— Вона справді це зробила, — мовив Джаред тихо.
— Так, — погодився Док.
Я й не помітила, як поряд з’явився Джеб.
— Вправно, дитинко, — пробурмотів він.
Я знизала плечима.
— Почуття суперечливі?
Я не відповіла.
— Еге ж. І в мене, люба. І в мене.
Позаду мене Аарон із Брандтом збуджено перемовлялися — відповідали одне одному на питання швидше, ніж воно прозвучить, мов читали думки.
У них точно не було жодних суперечливих почуттів.
— Ми як усім розповімо!
— Подумай тільки…
— Ходімо по…
— Так, просто зараз, я готовий…
— Стривайте! — втрутився Джеб. — Поки цей контейнер не опиниться в дорозі на іншу планету, ніяких викрадень. Правда, Вандо?
— Правда, — підтвердила я й дужче притиснула контейнер до грудей.
Брандт і Аарон обмінялися кислими поглядами.
Я вирішила, що союзники мені не завадять. Зараз у мене є Джаред, Джеб і Док, із чиєю думкою рахуються найбільше. Все одно потрібна додаткова підтримка.
Що це означає?
А це означає, що саме час поговорити з Іяном.
З іншими також, але в першу чергу з Іяном. Серце провалилося в п’яти. За увесь час мого перебування серед людей я встигла чимало, та мені ще жодного разу не було так нестерпно, так гостро боляче. Навіть рішення проміняти своє життя на життя шукачки — мене мов кинули в безкраю пустелю болю — було прийняти легше, тому що я бачила перспективу, розуміла, навіщо я це роблю. Прощання з Іяном краяло серце гострим лезом; воно заступало собою всю перспективу. Хотілося знайти вихід, будь-який вихід, аби вберегти Іяна від болю. Та виходу не було.
Єдине, що може бути гіршим, — це прощання з Джаредом. Воно роз’ятрить і розкрає серце. Бо Джаред не відчуватиме болю. Його радість затьмарить смуток і втрату.
Що ж до Джеймі, то я вирішила, що не прощатимуся з ним зовсім.
— Вандо! — голос Дока прозвучав різко.
Я поквапилася до ліжка, над яким він схилився. Ще здалеку я побачила, як маленька смаглява рука, яка нещодавно звисала з ліжка, стиснулася в кулак і розтиснулася.
— Ах! — пролунав із людського тіла добре знайомий мені голос шукачки. — Ах!
У кімнаті запанувала цілковита тиша. Всі подивилися на мене, так ніби я найкраще розумілася на людях.
Не випускаючи з рук контейнера, я підштовхнула ліктем Дока.
— Побалакайте з нею, — прошепотіла я.
— Е-е-е… Агов? Ви чуєте мене… міс? Ви в безпеці. Ви мене розумієте?
— Ах! — простогнала вона. Її повіки здригнулись і розплющилися, очі швидко сфокусувалися на обличчі Дока. Судячи з усього, дискомфорту вона не відчувала — «Знеболювальне» діяло, вона почувалася чудово. Її очі були чорні як онікс. Вони забігали по кімнаті, поки погляд не впав на мене; впізнавши мене, вона насупилася. Незнайомка відвела погляд і подивилася на Дока.