Та коли я прибігла на кухню, виявилося, що й тут порожньо. Людей немає. На столах — тарілки з недоїденим обідом. Арахісове масло, залишки свіжого хліба. Яблука та бляшанки з теплою газованою водою.
Шлунок нагадав мені, що сьогодні я ще нічого не їла, але відчуття страху було дужчим за голод.
«А що… що як ми запізнилися з евакуацією?»
«Ні! — гаркнула Мел. — Ні, ми б обов’язково щось почули! Хтось би… або… Нас би шукали, нікуди б не пішли, поки не знайдуть. Шукачі б не здалися, поки не обнишпорили кожен закуток. Тож це щось інше».
«Може, вони шукають нас зараз».
Я розвернулася й кинулася до виходу, вдивляючись у кожну тінь. Треба попередити Дока. Може, нас у печерах тільки двоє. І слід чимшвидше забиратися геть.
«Ні! Не може бути, що їх більше немає!»
Джеймі, Джаред… їхні обличчя чітко стояли в мене перед очима, так ніби викарбувані на повіках.
А ще обличчя Іяна — його я додала від себе. Джеб, Труді, Лілі, Гіт, Джефрі.
«Ми їх повернемо, — заприсяглась я. — Вистежимо по одному й викрадемо! Я не дозволю шукачам відібрати в мене сім’ю!»
Якщо в мене й були якісь сумніви, то тепер я остаточно їх відкинула. Жодного разу за всі свої життя я ще не була такою лютою. Я зціпила зуби — вони аж клацнули.
Аж раптом із коридору луною докотився довгоочікуваний шум голосів, і я затамувала подих. Притиснувшись до стіни, я зачаїлась у тіні, дослухаючись.
«В печері з городом. Судячи з відлуння».
«Здається, їх багато».
«Ага. От тільки твої чи мої?»
«Наші чи не наші», — виправила Мелані.
Я скрадалася коридором, тримаючись у тіні. Тепер голоси лунали чіткіше, деякі з них були добре знайомі. Що це може означати? Скільки часу в досвідченого шукача забере, щоб провести втілення?
Я знов опинилася біля входу у велику печеру; голоси стали чіткішими, і мене затопила хвиля полегшення: точно таке саме гудіння голосів я чула в свій перший день у печерах. До смерті обурене.
Це точно люди.
Мабуть, повернувся Кайл.
Я поквапилася в залиту сонцем печеру, і полегшення змішалося з болем. Полегшення — бо з Кайлом усе гаразд і люди в безпеці. А біль — бо повернення Кайла означає, що…
«Ти досі потрібна їм, Вандо. Набагато більше, ніж я».
«Завжди можна знайти відмовку, Мел. Завжди буде якась причина».
«Залишайся».
«Щоб і надалі тримати тебе в ув’язненні?»
Ми припинили сперечатися — нас більше цікавило, що це за буча в печері.
Кайл таки повернувся — його я помітила одразу: найвищий у гурті, він єдиний стояв обличчям до мене. Цілий натовп притис його до стіни. Шуміли всі довкола, окрім самого винуватця. На обличчі його застиг примирливий, благальний вираз. Він завів руки трішки собі за спину, так ніби намагаючись когось захистити.
— Просто заспокойтеся, добре? — низький Кайлів голос злетів над какофонією. — Відійди, Джареде, ти її лякаєш!
З-за його ліктя мигнуло чорне волосся й незнайоме обличчя з чорними очищами, які перелякано витріщалися на людську юрму.
Джаред стояв найближче до Кайла. Шия в нього аж побагровіла. Джеймі повис у нього на руці, намагаючись утримати. Іян стояв із другого боку, схрестивши руки на грудях й напруживши плечі. Решта людей, окрім Дока та Джеба, сердито скупчилися трохи оддалік. Цей натовп вирував позаду Джареда й Іяна, раз у раз голосно вигукуючи сердиті запитання.
— Про що ти тільки думав?
— Та як ти посмів?
— Навіщо ти взагалі повернувся?
Джеб стояв найдалі, в кутку, і просто спостерігав.
Краєм ока я зауважила яскраве волосся Шерон. Не сподівалася побачити її тут, та ще й разом із Меґґі, просто в центрі юрмища. Відтоді як ми з Доком зцілили Джеймі, мати й донька зовсім не брали участі в громадському житті печер. Трималися осторонь.
«Це все через бійку, — припустила Мел. — Серед щасливих людей їм місця не було, зате як усі лютують — вони почуваються як удома».
Я подумала, що вона, мабуть, має рацію. Як… тривожно.
До мене долинув пронизливий голос, і я збагнула, що й Лейсі долучилася до юрби.
— Вандо? — голос Кайла знову заглушив решту; я підвела погляд і виявила, що він не відводить від мене блакитних очей. — Нарешті! Ходи сюди й допоможи мені, будь ласка.
Розділ 55
Прив’язаність
Джеб розчистив для мене дорогу, розганяючи людей рушницею, як вівчар розганяє овець палицею.
— Досить, — гаркнув він на тих, хто досі не втихомирився. — У вас іще буде можливість поставити його на місце. У всіх. Але спершу слід владнати важливішу справу. Пропустіть!