Краєм ока я помітила, що Шерон і Меґґі вже в задніх рядах — втратили цікавість і забиралися геть. Можливо, і моя поява зіграла не останню роль. Зціпивши зуби, вони досі палили Кайла поглядами.
Останніми Джеб відштовхнув Іяна та Джареда. Проходячи повз них, я погладила їх по руках, сподіваючись бодай якось заспокоїти.
— Що ж, Кайле, — мовив Джеб, ударяючи дулом рушниці об долоню. — Навіть не намагайся знайти виправдання, бо його не існує. Мене аж навпіл роздирає — чи викинути тебе геть, чи просто пристрелити.
Зпід ліктя Кайла знову визирнуло малесеньке обличчя, обрамлене довгими чорними кучерями, бліде попід темною засмагою. Від переляку дівчина розтулила рота, в очах майнуло божевілля. Здалося, під чорною райдужною оболонкою блимнуло срібло.
— А поки що давайте всі заспокоїмося, — Джеб обернувся до натовпу, опустив рушницю, і склалося враження, що він захищає Кайла і те малесеньке личко, що ховалося за його спиною. — Кайл привів гостю, а ви її до смерті налякали. Пересильте себе, доведіть, що у вас теж є манери. А тепер вимітайтеся звідси й займіться чимось корисним. Дині засихають. Займіться ними, чули?
Він зачекав, поки розбурканий натовп потроху розсмокчеться. Я вдивлялася в обличчя й бачила, що люди вже майже заспокоїлися — принаймні більшість. Зрештою, нічого особливого не сталося, особливо якщо зважити на те, що останні кілька днів усі чекали біди. Так, Кайл повівся, як егоїстичний бовдур (ця думка читалася на всіх обличчях), але ж він повернувся, нічого не трапилося. Немає потреби в евакуації, жодної загрози від шукачів. Тобто жодної безпосередньої загрози. Ну, привів Кайл із собою ще одну гусінь, то їх і так тут повно останнім часом.
Нікого це вже так не вражало, як раніше.
Хто попрямував на кухню доїдати обід, хто на город поливати дині, а хто до себе в кімнату. Невдовзі поруч зі мною залишилися тільки Джаред, Іян та Джеймі. Джеб окинув трійцю злісним поглядом і розтулив був рота, щоб повторити наказ, аж раптом Іян узяв мене за одну руку, а Джеймі — за другу. На зап’ястя над рукою Джеймі лягла чиясь широка долоня. Джаред.
Джеб закотив очі, знизав плечима й розвернувся до нас спиною.
— Дякую, Джебе, — мовив Кайл.
— Стули свою чортову пельку, Кайле. Просто тримай її на замку. Я не жартував — зараз відстрелю твою паршиву голову.
За спиною Кайла вчулося тихеньке скиглення.
— Гаразд, Джебе. Тільки залиш свої погрози на потім. Вона й так до смерті налякана. Згадай, як попервах реагувала Ванда.
З цими словами Кайл усміхнувся мені. Мені. Чогочого, а такого я не чекала. А тоді Кайл обернувся до дівчини, що ховалася за його спиною, і вперше я побачила в його очах ніжність.
— Бачиш, Сонні? Це Ванда. Я розповідав тобі про неї. Вона нам допоможе і не дозволить тебе кривдити, як і я.
Дівчина (радше жінка: вона була мініатюрна, та її округлі форми свідчили про зрілість) витріщалася на мене сповненими жаху очима. Кайл обняв її за талію і притягнув до себе — і Сонні пригорнулася до нього, мов він був надійним якорем у розбурханому морі.
— Кайл має рацію… — (Ніколи не думала, що скажу таке). — Я не дозволю вас кривдити. Ваше ім’я Сонні? — запитала я м’яко.
Жінка метнула погляд на Кайла.
— Все гаразд. Не треба боятися Ванди. Вона така, як ти, — він обернувся до мене. — Справжнє ім’я Сонні дуже довге — щось там про лід.
— Сонячне Світло Пронизує Лід, — прошепотіла вона.
В очах Джеба загорілася цікавість.
— Вона не має нічого проти того, щоб її називали просто Сонні. Каже, що так теж гарно, — запевнив мене Кайл.
Сонні кивнула. Її погляд метався між мною і Кайлом. Інші чоловіки не ворушилися. Дівчина трохи заспокоїлася, відчула дружню атмосферу.
— Я також колись була ведмедем, Сонні,— мовила я, сподіваючись, що вона почуватиметься ще трошки затишніше. — Мене кликали Живе На Зорях. А тут мене звуть Вандрівниця.
— Живе На Зорях, — прошепотіла вона, і її величезні очі якимось дивним чином стали ще ширшими. — Верхи На Звірі…
Я мало не застогнала.
— Ви, мабуть, жили в другому кришталевому місті.
— Так. Я чула цю історію безліч разів.
— Вам сподобалося бути ведмедем, Сонні? — запитала я швидко. Мені не хотілося повертатися до тієї історії.— Ви були щасливі на Планеті Туманів?
Її обличчя скривилося, очі, які невідривно дивилися на Кайла, наповнилися сльозами.
— Вибачте, — я глянула на Кайла, шукаючи пояснення.
— Не бійся, — він ніжно погладив її по руці.— Тебе не скривдять. Обіцяю.