До мене долинув її ледь чутний шепіт:
— Але мені подобається тут. Я хочу залишитися.
Від її слів у мене клубок став у горлі.
— Я знаю, Сонні. Знаю, — Кайл погладив її по голові й ніжно притиснув обличчя Сонні до своїх грудей.
Аж раптом Джеб прокашлявся, від чого Сонні підскочила й затремтіла. Неважко здогадатися, які напружені її нерви. Душі болісно переносять насилля і жах.
Колись давно Джаред розпитував мене й поцікавився, чи схожа я на інші душі. Так ось, ні я, ні моя шукачка не були схожі на інших, а Сонні була просто втіленням нашого лагідного, боязкого виду; ми брали кількістю, а не силою.
— Вибач, Сонні,— сказав Джеб. — Я не хотів тебе налякати. Але нам, мабуть, час рухатися, — він окинув оком печеру, де кілька людей крутилося біля входу, спостерігаючи за нами. Джеб кинув на них жорсткий погляд, і Рід та Люсина одразу ж пірнули в коридор, який вів на кухню. — Ходімо до Дока, — зітхнув Джеб і задумливо подивився на маленьку перелякану жінку. Гадаю, йому бракувало моїх оповідок.
— Правильно, — мовив Кайл. З цими словами він міцно обняв Сонні за талію й повів до південного тунелю.
Я рушила слідом, тягнучи за собою інших.
Джеб зупинився й легенько підштовхнув Джеймі дулом рушниці.
— Малий, ти чому не в школі?
— Ну, будь ласка, дядьку Джебе! Будь ласка! Я не хочу знову проґавити…
— Бігом на урок.
Джеймі подивився на мене благальним поглядом, однак Джеб мав рацію: Джеймі не варто цього бачити. Я похитала головою.
— Попроси Труді зайти в лікарню, — мовила я. — Доку потрібна її допомога.
Джеймі понуро опустив плечі й висмикнув руку. Джаред тут-таки з цього скористався.
— Я завжди пропускаю найцікавіше, — стогнав Джеймі, розвертаючись.
— Дякую вам, Джебе, — прошепотіла я, коли Джеймі зник за рогом.
— Прошу.
Довгий тунель видався темнішим, ніж зазвичай, бо жінка, що йшла попереду, випромінювала жах.
— Усе гаразд, — бурмотів Кайл. — Ніхто не збирається тебе кривдити. Я тут, із тобою.
Цікаво, хто цей дивний чоловік, який повернувся замість Кайла? Чи хтось перевірив його очі? Важко повірити, що в цьому величезному агресивному тілі може бути стільки ніжності.
— Як там цілителька? — запитав мене Джаред.
— Вона отямилась, тому я й пішла по вас, — мовила я.
Всі полегшено зітхнули.
— Але вона дуже налякана і не розуміє, де вона, — попередила я. — Не може згадати власного імені. З нею працює Док. Коли вона всіх вас побачить, мабуть, злякається ще більше. Постарайтеся не робити різких рухів і не галасувати, гаразд?
— Добре, — прошепотіло кілька голосів.
— І ще одне. Джебе, будь ласка, заберіть рушницю. Та жінка досі боїться людей.
— А… гаразд, — відповів Джеб.
— Боїться людей? — пробурмотів Кайл.
— Ми ж погані, чи ти забув? — мовив Іян і стиснув мою руку.
Я потиснула його пальці, радіючи його дотику. Скільки часу мені ще залишилося відчувати тепло людської долоні? Коли я йтиму цим тунелем востаннє? Може, зараз?
«Ні, ще ні», — прошепотіла Мелані.
Раптом я затремтіла. Іян знову потиснув мою долоню, і Джаред також.
Ми йшли мовчки.
— Кайле? — почувся тоненький голосок Сонні.
— Так?
— Я не хочу назад до ведмедів.
— А ти й не повинна туди летіти. Можеш вибрати якесь інше місце.
— Але чому мені не можна залишитися тут?
— Просто не можна — і все. Вибач, Сонні.
Її дихання стало уривчастим. Я раділа, що ми йшли в абсолютній темряві — ніхто не помітив сліз, що котилися з моїх очей. Обидві руки були зайняті — тож сльози просто крапали мені на футболку.
Ось і кінець тунелю. З лікарні лилося сонячне світло, відбиваючись від танцюючих у повітрі порошинок. Зсередини долинало приглушене бурмотіння Дока.
— Дуже добре, — мовив він. — Продовжуйте згадувати деталі. Ви вже згадали адресу — скоро прийде й ім’я. Як ви почуваєтеся? Так не болить?
— Обережно, — прошепотіла я.
Кайл зупинився біля арки — Сонні досі чіплялася за його руку — й відступив, щоб дати мені дорогу. Я глибоко вдихнула й переступила поріг.
— Добридень, — мовила я тихим, рівним тоном.
Жінка подивилася на мене й тихо зойкнула.
— Це знову я, — підтвердила я.
— Це Ванда, — нагадав Док.
Док сидів поруч із безіменною жінкою та тримав руку на її плечі.
— Це душа, — прошепотіла вона стривожено, нахилившись до Дока.
— Так, але вона наш друг.
Жінка з підозрою дивилася на мене.