— Доку! У нас іще кілька відвідувачів. Можна їм увійти?
Док поглянув на жінку.
— Вони теж друзі. Це люди, які живуть тут разом зі мною, сусіди. Жоден із них вас не скривдить. Можна їм увійти?
Якусь мить жінка вагалася, а тоді кивнула.
— Гаразд, — прошепотіла вона.
— Це Іян, — мовила я, даючи Іянові дорогу. — А це Джаред і Джеб… — (Один по одному вони заходили в печеру та ставали поруч зі мною). — А це Кайл і… е-е-е… Сонні.
У Дока мало очі на лоба не вилізли, коли Кайл увійшов до кімнати не сам.
— Тут іще хтось живе? — запитала безіменна жінка пошепки.
Док прочистив горло й узяв себе в руки.
— Так. У печерах багато людей. Усі… майже всі — люди, — додав він, дивлячись на Сонні.
— Зараз прийде Труді,— сказала я Докові.— Мабуть, Труді зможе… — я глянула на Кайла і Сонні,— зможе знайти для вашої пацієнтки кімнату, щоб та відпочила?
— Справедливо, — кивнув Док.
— Хто така Труді? — прошепотіла жінка.
— Вона дуже мила і попіклується про тебе.
— Вона людина чи така ж, як та? — вона кивнула на мене.
— Вона людина.
Здається, жінка заспокоїлася.
— Ой, — зітхнула Сонні, не зводячи очей із кріоконтейнерів цілителів. Вони стояли на столі Дока, індикатори на кришечках світилися тьмяним червоним. На долівці біля столу стояло ще сім порожніх контейнерів.
З очей Сонні бризнули сльози, і вона тицьнулася обличчям Кайлові в груди.
— Я не хочу летіти звідси! Я хочу залишитися з тобою, — простогнала вона своєму велетню, якому, здається, довіряла на всі сто.
— Я знаю, Сонні. Вибач.
Тихі схлипування перейшли в ридання.
Я густо закліпала, намагаючись стримати власні сльози. Я підійшла до Сонні й погладила її темні кучері.
— Кайле, мені треба з нею поговорити, — мовила я. Він кивнув і відсторонив від себе дівчину, яка чіплялася за нього.
— Ні, ні,— благала вона.
— Все буде гаразд, — пообіцяла я. — Він нікуди не йде. Я просто хочу поставити вам кілька запитань.
Кайл розвернув її обличчям до мене, і Сонні вчепилася в мене. Я відвела її в кінець печери, якнайдалі від безіменної жінки, щоб наша з Сонні розмова її не налякала. Кайл тримався зовсім поруч. Ми сіли на землю, обличчям до стіни.
— О Господи! — пробурмотів Кайл. — Я не думав, що все так вийде. Мені аж зле.
— Як ти знайшов її? І як зловив? — запитала я. Дівчина не відреагувала, коли я поставила йому запитання; вона й далі плакала на моєму плечі.— Що сталося? Чому вона в такому стані?
— Я гадав, вона може бути в Лас-Вегасі. Тож перш ніж їхати до Портленда, вирішив туди заскочити. Там жила Доріс, матір Джоді, а вони завжди були дуже близькі. Я подивився на вас із Джаредом та Джеймі й подумав, що, може, вона й там, навіть якщо вона більше не Джоді. І я не помилився. Всі вони були там, жили в старому домі Доріс: Доріс, її чоловік Воррен — у них були інші імена, але я їх не розчув, — і Сонні. Я стежив за ними весь день, аж поки не стемніло. Сонні залишилася сама в колишній кімнаті Джоді. Тільки-но всі поснули, я прокрався в дім, схопив Сонні, перекинув її через плече і вистрибнув у вікно. Я подумав, що вона верещатиме, тому щодуху мчав до джипа. І страшенно перелякався, бо вона не верещала. Сиділа тихо як миша! Я боявся, що вона… ти знаєш. Як той хлопець, що його ми якось упіймали.
Я здригнулася — у мене були й свіжіші спогади.
— Тож я опустив її на землю, а вона жива, просто дивиться на мене широко розплющеними очима. І не кричить. Я відніс її до джипа. Я хотів був зв’язати її, але стало шкода. Вона все одно не намагалася втекти. Тому я всадовив її в машину й просто поїхав. Вона довго дивилася на мене, а тоді сказала: «Ти Кайл», а я їй: «Ага, а ти хто?» — і вона назвала мені своє ім’я. Як там?
— Сонячне Світло Пронизує Лід, — прошепотіла Сонні здригаючись. — Але ім’я Сонні мені також подобається. Воно миле.
— Взагалі…— Кайл прокашлявся й продовжив розповідь, — вона мене не злякалася. Навіть навпаки — ми розговорилися, — Кайл зробив паузу. — Вона була рада бачити мене.
— Він мені постійно снився, — прошепотіла Сонні.— Щоночі. Я сподівалася, що шукачі знайдуть його; я так за ним скучила!.. Коли я побачила його, то мені здалося, що це знову сон.
Я голосно ковтнула.
Кайл потягнувся попри мене й поклав долоню їй на щоку.
— Вона чудова мала, Вандо. Треба обрати для неї найкращу планету.
— Саме про це я хотіла з нею поговорити. Де ви жили, Сонні?
Очевидячки, в лікарню саме прийшла Труді, почулися жваві голоси, привітання. Ми стояли спинами. Мені кортіло подивитися, що там відбувається, але я пересилила себе й зосередилася на заплаканій душі.