— Ні! Ні! — я різко похитала головою.
— Чому ні, Вандо? — запитав Джеб. — Як на мене, звучить непогано.
Я глибоко вдихнула та спробувала взяти себе в руки, щоб не здатися істеричкою.
— Джебе, вислухайте мене. Будь ласка, Джебе. Мені набридло бути паразитом. Невже ви не розумієте? Невже ви справді гадаєте, що я хочу потрапити в інше тіло і пережити все це ще раз, з самого початку? І вічно почуватися винною за те, що забираю чиєсь життя? А ви б хотіли, щоб вас постійно хтось ненавидів? Мене вже й душею не назвеш — надто сильно я полюбила вас, брутальних людей. Мені тут не місце, але усвідомлювати це — нестерпно.
Я знову глибоко вдихнула й заговорила крізь сльози, які котилися по обличчю:
— А що як усе зміниться? Що як ви вкрадете чиєсь життя, посадите мене в чиєсь тіло, і щось піде не так? Нове тіло нав’яже мені нове кохання або потягне мене назад до душ? Якщо ви більше не зможете мені довіряти? А що як я вас зраджу? Я не хочу вас кривдити!
Перша частина моєї промови була щирою, незаперечною правдою, тоді як друга — чистісінька облуда. Я сподівалася, що ніхто цього не розпізнає. Я почала схлипувати — нерозбірливі слова приховають мої почуття. Я б нізащо у світі не скривдила свою нову родину. Те, що сталося тут, залишиться зі мною назавжди, злившись з атомами мого малесенького тільця. Але можливо, якщо я дам людям привід боятися мене, вони таки пристануть на невідворотне…
І мій обман спрацював: Джаред і Джеб збентежено перезирнулися. Вони не подумали про це — не передбачили, що я можу становити для них небезпеку. Іян обняв мене, і я висушила сльози об його груди.
— Все гаразд, люба. Тобі не потрібно бути ніким іншим. Все залишиться, як є.
— Зажди, Вандо, — мовив Джеб, його спостережливі очі звузилися. — Хіба летіти на іншу планету — це вихід? Не ображайся, але ти все одно залишишся паразитом, люба.
Іян здригнувся, почувши образливе слово.
Я також здригнулася, тому що Джеб, як завжди, бачив мене наскрізь.
Усі завмерли, чекаючи на мою відповідь, — усі, окрім Дока, який знав правду. Але правди я не викажу.
— На інших планетах усе зовсім інакше, Джебе, — я говорила повільно, намагаючись уникати брехні.— Там ніхто не опирається: носії зовсім інші — не такі індивідуалісти, як люди, їхні емоції набагато слабші. Там зовсім немає відчуття, ніби ти крадеш чиєсь життя. Тут усе не так. Там мене ніхто не ненавидітиме. І я буду надто далеко, щоб нашкодити вам. Так ви будете в безпеці…
У кінці голос зрадив мене — я сама відчувала в ньому брехню, тож не доказала.
Джеб подивився на мене своїм прискіпливим поглядом — і я відвела очі.
Я намагалася не дивитися на Дока, але не втрималася: всього один коротенький погляд, щоб переконатися, що він усе зрозумів. Наші очі зустрілися, і з його жалісливого обличчя стало ясно, що він про все здогадався.
Я швидко опустила очі й перехопила погляд Джареда, спрямований на Дока. Невже він помітив?
— Так… Халепа, — зітхнув Джеб і замислився над непростою задачею.
— Джебе, — вигукнули Джаред з Іяном воднораз і замовкли, похмуро позираючи один на одного.
Все це — марне гаяння часу, а в мене залишилися лічені години. Всього кілька годин, тепер я вже певна.
— Джебе, — мовила я тихо. Всі подивилися на мене. — Ви не повинні приймати рішення зараз. Доку варто провідати Джоді, та й я також хочу її побачити. До того ж я цілий день нічого не їла. Чому б усе не обміркувати? Поговорімо про це вранці. У вас буде достатньо часу на роздуми.
Знову брехня. Помітили чи ні?
— Непогана ідея, Вандо. Гадаю, всім нам не завадить передишка. Йди поїж. А завтра на свіжу голову про все побалакаємо.
Я щосили намагалася не дивитися на Дока, навіть коли заговорила до нього.
— Я поїм, а тоді допоможу вам із Джоді, Доку. Скоро буду.
— Гаразд, — відповів Док приречено, навіть не намагаючись приховати хвилювання. Навіщо він так поводиться? Він людина, а люди-бо брехати добре навчені!
— Зголодніла? — пробурмотів Іян, і я мовчки кивнула.
Я оперлася на простягнуту руку і зіп’ялася на ноги. Іянові пальці міцно стиснули моє зап’ястя, і я зрозуміла, що тепер він ні на крок від мене не відійде. Байдуже. Він спить міцно, як Джеймі.
Ми вийшли з темної кімнати, і я спиною відчула на собі чийсь погляд.
Залишилося зробити кілька речей. Якщо бути точною, то три. Три останні незавершені справи.
Перш за все я поїла.
Негарно з мого боку залишати Мелані голодне тіло. Крім того, відтоді як я почала брати участь у вилазках, їжа стала набагато смачнішою. На обід чекали, а не терпляче його зносили.