Але навіть Кайл здатен перемінитися. Невже Джаред — тупіший, упертіший, жорстокіший за Кайла?
Я інстинктивно відступаю на крок від Кайла, і Джаред встигає скористатися з моєї розгубленості. Він хапає мене за зап’ястя й заломлює мені руку. Обережно, щоб не зробити боляче. Не так, як тої ночі, коли ми вперше зустрілися й обоє подумали, що перед нами — прибулець. Тоді ми ладні були повбивати одне одного. Але від Джаредового доторку в пам’яті спливає саме та ніч. І я вже не хочу завдати йому болю, але й злість нікуди не випаровується.
Я не прийму смерть Ванди як ціну за власне життя. Я не така.
— Мелані,— гарчить Кайл басом. Він роздратований. Вражена, що з його вуст зірвалося моє ім’я, я навіть його не перебиваю. — Заспокойся! — велить він. — 3 Вандою все гаразд. Вона он там.
Очі мої витріщаються, а рот роззявляється.
Кайл тицяє в Доків стіл — там стоять три кріоконтейнери, і всі три згори слабенько світяться червоним сяйвом. Два рівненько стоять посередині, як я й пам’ятаю, а третій притулився ліворуч. Я переводжу погляд на контейнер у Кайла під пахвою. Чотири. Два цілителі, Сонні й іще хтось.
Ванда.
З очей ллються сльози.
Чужинка, яка стала мені сестрою, жива! Вона тут, а я, нарешті повернувши владу над своїм тілом, захищу її. І вона переживе нас усіх.
Джаред відпускає моє зап’ястя й хоче мене пригорнути, але я відмахуюсь від нього й на ватних ногах, проминаючи Дока, прямую до Ванди. Обережно беру в руки її контейнер і притискаю до грудей. Вона й гадки не має про мою присутність, але одного дня — зовсім скоро — я все їй розповім. Я скажу їй, що мені не потрібне моє тіло, якщо воно не здатне захистити її.
— Мел, — мовить позаду Джаред. Він вагається, пальці його легенько пробігають по моїй руці.
Я не обертаюся.
— Хвилинку, — хрипко кажу я.
Він мовчки чекає. Але пальців не прибирає — доторк до шкіри м’який і лагідний.
Кілька разів я глибоко зітхаю, намагаючись звикнутися з тим, що відбувається навкруги. Ванда в безпеці, я зможу її повернути. Я — знову я, а саме цього я й прагла. Джаред зі мною. І, завдяки Ванді, наша родина вціліла. Хотіла б я почути, як Ванда каже: все гаразд. Я пообіцяла їй, що буду щаслива, то чому ж я не почуваюся щасливою? Тільки самотньою…
— Я скучила за тобою, — шепочу я до металевої скриньки.
На мить у Доковій печері западає тиша. Позаду мене чоловіки невпевнено переминаються з ноги на ногу.
— То як усе було? — не обертаючись, питаю я.
— Я встиг, — відповідає Джаред.
Його відповідь не зовсім зрозуміла.
— Доку? — звертаюсь я до лікаря напруженим голосом.
— Я дав слово… е-е-е… Мелані, вибач, ми насправді ж і не знайомі.
Не встигає він договорити, як я повертаюсь до нього обличчям. Він трішки порожевів і боїться стрітися зі мною очима.
— Не знаю, що тобі відомо про мене, — провадить він, — наскільки ти пам’ятаєш наші з Вандою стосунки, — він прокашлюється. — Але вона точно знала, як багато важить для мене дане слово. І сподіваюся, я знаю, як багато важило для неї дотримання обіцянки. Вона сама схотіла померти.
Він нарешті дивиться мені просто у вічі.
— Вона помилялася, — ціджу я крізь зуби.
На мить очі Дока спалахують люттю, як і мої, та потім він зітхає і знизує плечима.
— Гадаю, добре, що Джаред мене зупинив. Сподіваюся, вона мене пробачить.
Я хрипкувато сміюся:
— Оце вона точно вміє — пробачати.
Я переводжу погляд на Джареда.
— Ти за нею стежив?
— Так, — киває він. — Було очевидно: вона щось затіває.
Він пильно придивляється до мене — вагається, чи дозволю я цього разу себе обійняти.
Але я до цього ще не готова. Я кидаю погляд на ніж, а потім знову на Джареда.
— Просто Док не хотів мене слухатися, — пояснює він, а Док нервово потирає горло долонею.
Моя брова вражено повзе вгору. Джаред здивований, що я здивована.
— Я теж її люблю, — каже він. — І не дозволив би, щоб із нею щось трапилося, поки ти без тями. Байдуже, що там вона собі замислила.
Я пригадую, як Джаред прокрався в темну палату до Джеймі й хлороформом приспав Дока. І ми з Вандою знали: він усе розуміє, він саме той, хто нам потрібен. Це мій Джаред, і звісна річ, він урятував Ванду — бо точно так само я б учинила на його місці. Я ледве притлумлюю посмішку: точно знаю, що Ванда б сказала на мою схильність до насилля.
Джаред зауважує, як в очах моїх зблискує почуття, як обличчя моє м’якшає,— і робить до мене крок, обіймає мене — обіймає нас обох, адже в руках я тримаю Ванду. Цього разу я не чиню опору.