— Отож Ванді просто треба було перепочити, а натомість вона все занадто… драматизувала. А я гадала, що все одно не зможу її врятувати, — голос мій уривається. Я роблю глибокий вдих. — Я не знала, що Джаред за нами стежить.
Вимовляючи Джаредове ім’я, я чую в темряві якийсь приглушений звук — наче тихі кроки. Все ясно: як і у випадку з Вандою, Джаред не збирався висиджувати на ліжку й витріщатися на стелю, поки я, на його думку, в небезпеці. Звісно, ніякої небезпеки і близько немає, але ж Джаред не знає Іяна так добре, як я. І якщо чесно, якби я опинилася на Джаредовому місці, то повелася б точно так само. І якби хтось згадав моє ім’я, я б також спіткнулася. В темряві я закочую очі.
Іян нічого не помічає. Натомість зітхає.
— Джаред здогадався, а я ні.
— Джаред дуже пильний — завжди таким був. Перегинає палицю. От-от зламає,— кажу я так, щоб Джаред почув. І знав, що упіймався.
— Але ж він учинив правильно, — мовить Іян.
— Так, — я полегшено зітхаю, пригадуючи, як близько було безповоротне. — Іноді параноя тільки на руку.
Кілька хвилин ми йдемо мовчки. Я дослухаюся до Джаредових кроків, але зараз він обережний — ступає цілком безшумно.
— Гадаєш, коли Ванда отямиться, лютуватиме на нас? — зронює Іян.
— Ванда? — пирхаю я. — Лютуватиме? Я тебе прошу!
— Буде нещасна? — тихо каже він.
— Та все з нею буде гаразд, — запевняю я, адже переконана: Ванда не зможе опиратися щастю, знаючи, як щиро ми всі цього прагнемо. Це в її натурі. Але я не почуваю провини за те, що збираюся скористатися з її слабкості, бо точно знаю: в глибині душі, де нема місця жертовності, вона хоче саме цього.
— Що ти там казала про те, що Ванда любить тебе, і Джеймі, і Джареда… і мене…
— А що таке?
— Гадаєш, вона справді мене кохає — чи просто відповідала на моє почуття? Щоб я почувався щасливим?
Іян розуміє Ванду. Знає її найкраще за всіх, окрім мене.
Я вагаюся.
— Я питаю, адже, коли вона прокинеться, не хочу їй нав’язуватися, — хвильку Іян чекає на мою відповідь, та оскільки я мовчу, провадить: — Не бійся вразити мої почуття. Я хочу знати правду.
— За твої почуття я не турбуюся. Просто шукаю влучні слова. Останній рік я була… не зовсім людина, отож добре розумію Ванду. А от чи зрозумієш ти…
— Спробуй пояснити.
— Її почуття міцне. Те, що вона до тебе відчуває… Вона любить світ, але не хотіла нікуди звідси летіти саме через тебе. Ти для неї — якір. Все життя вона була Вандрівницею, а ти прив’язав її до Землі.
Іян зітхає. Коли ж нарешті заговорює, в голосі його вперше — цілковите умиротворення:
— Тоді все гаразд.
— Так.
Пауза. Нарешті Іян каже:
— Не поспішай.
— Ти про що?
Ми вже завернули за ріг — попереду видно світло лікарні. У мене сверблять долоні — так хочеться взяти в руки кріоконтейнер із Вандою. Переконатися, що він не зник.
— Коли шукатимеш тіло. Не квапся. Знайди тіло, в якому Ванда буде щасливою. Я почекаю.
Я зводжу на Іяна погляд. Зазираю йому в обличчя. Воно спокійне.
— А ти хіба не братимеш участі? — здивовано питаю я. Адже я завжди вважала, що без Іяна не обійдеться. Уявляла, як вони із Джаредом ідуть обабіч мене — точно як під час останньої вилазки.
Іян хитає головою. Ми вже підійшли до широкого отвору — входу в лікарню.
— Мені насправді байдуже. Ти краще знаєш, чого хоче Ванда. А я ліпше лишуся тут, із нею.
Мені трішки прикро, що Іян не хоче приєднатися до мене, що йому краще з Вандою, і я не певна, кого ревную — його чи її.
Ми робимо крок до світла — і ось він, Джаред, спирається на бильце ліжка, де стоїть контейнер Ванди, а на обличчі написана невинна цікавість. Іян підходить просто до Ванди. Джаред обережно відступає з дороги. З півтемряви за ним порожніми очима спостерігає Кайл. Док іще не прокинувся.
Неймовірно обережно Іян підносить контейнер. Видихає затамоване повітря — з полегшенням, з сумом, із надією.
— Дякую, — киває він Джареду, але очей від контейнера не відриває.
— Я їй заборгував, — відгукується Джаред.
А тоді переводить погляд на мене, і його брова питально повзе вгору.
Я глибоко вдихаю і роблю до нього крок. «Так», — каже йому моя усмішка. Так, тепер я можу насолоджуватися власним щастям. Так, я кохаю тебе. Так.
Огортаю його однією рукою за пояс, а другою крадькома погладжую теплу скриньку в Іянових руках.
Я знову сильна. Ми все вирішимо. Скоро.