«Ні, такого не станеться. Дядько Джеб ніколи не дозволить скривдити мене».
«Дядько Джеб не знає, що ти тут».
«То скажи йому!»
Я зосередилася на обличчі старого. Густа сива борода ховала від мене його вуста, проте очі його палали не так, як у інших. Крадькома я побачила, як дехто з чоловіків переводить погляд із мене на нього. Вони чекали його відповіді на своє запитання. Дядько Джеб вдивлявся у мене, ігноруючи решту.
«Мелані, не можу я йому сказати. Він не повірить. А якщо люди подумають, що я брешу, то запідозрять у мені шукачку. Вони, мабуть, точно знають, що лише шукачі прийшли б сюди з легендою, навмисно для них вигаданою, аби втертися в довіру».
Мелані одразу зі мною погодилася. Саме лише слово «шукачка» сповнювало її ненависті, й вона знала, що незнайомці реагуватимуть так само.
«Втім, яка різниця? Я — душа, і цього для них достатньо».
Один із чоловіків (той, що з мачете, — найкремезніший, чорнявий, із незвично блідою шкірою і рухливими голубими очима), бридливо пирхнув і сплюнув на землю. Він зробив крок уперед, повільно піднімаючи довгий кинджал.
Краще швидко, ніж повільно. Ліпше померти від його жорстокої руки, ніж від власної. Я не хочу чинити насильство і нести відповідальність за кров Мелані — так само, як і за свою.
— Стривай, Кайле, — промовив Джеб неквапливо, майже буденно, але велетень зупинився. Він скорчив міну і повернувся обличчям до дядька Мелані.
— Чого це? Ви сказали, що переконалися. Вона з них.
Я упізнала цей голос — саме він питав Джеба, навіщо той дав мені воду.
— Правда, так воно і є. Але тут усе не просто.
— Що саме? — запитав інший чоловік, що стояв поряд із чорнявим велетнем Кайлом і був страшенно на нього схожий — мабуть, брат.
— Це ж моя племінниця.
— Уже ні,— рішуче мовив Кайл і, плюнувши на землю, зробив іще один показний крок уперед, тримаючи напоготові ніж. Його плечі напружилися, і я збагнула, що цього разу слова його не зупинять. Я заплющила очі.
Раптом почулося металеве клацання, і хтось охнув. Мої повіки знову розліпилися.
— Я сказав, стривай, Кайле, — голос дядька Джеба звучав так само невимушено, проте руки міцно стискали рушницю, націливши її Кайлові в спину. Кайл завмер лише за кілька кроків од мене, його мачете так і зависло, занесене над головою.
— Джебе, — налякано промовив Кайлів брат, — що ви дієте?
— Відійди від дівчини, Кайле.
Кайл повернувся до нас спиною, люто зиркаючи на Джеба.
— Це не дівчина, Джебе!
Джеб сіпнувся, проте рушниця не зрушила з місця: два дула витріщалися на Кайла.
— Треба дещо обговорити.
— Лікар витягне з неї все, що треба, — грубо промовив жіночий голос.
Ці слова підтвердили мої найгірші страхи. Коли Джеб назвав мене своєю племінницею, то я, дурна, вже почала роздмухувати останні іскорки надії: можливо, на мене зглянуться. Подумати таке, навіть на секунду, було безглуздям. Смерть — єдине милосердя, на яке я могла сподіватися від цих істот.
Поглянувши на жінку, я з подивом побачила, що вона одного віку з Джебом, може, трохи старша. Її волосся було радше попелястим, аніж білим, саме тому я спочатку не звернула уваги, скільки їй років. Обличчя жінки густо помережали зморшки. Але за цими зморшками проглядали знайомі риси.
Мелані провела паралель між обличчям літньої жінки — і лицем більш гладеньким, що збереглося в її пам’яті.
— Тітко Меґґі? Ви тут? Як? А Шерон… — слова цілком належали Мелані, проте вони вихопилися з мого рота, і я не в силі була їх зупинити. Час, проведений у пустелі, зробив Мелані дужчою, а мене слабшою. А може, то через те, що я занадто пильнувала, з якого боку на нас упаде смертельний удар? Я готувалася до вбивства, а Мелані переживала сімейне возз’єднання.
Здивований вигук, який належав Мелані, так і обірвався на півдорозі. Літня жінка на ім’я Меґґі метнулася вперед із прудкістю, що абсолютно не пасувала до її похилого віку. Моя увага була прикута лише до її долоні, що стискала чорну ломаку, саме тому я не зауважила її вільної руки, яка дала мені замашний ляпас.
Голова сіпнулася назад, тоді вперед. Тут тітка вдарила мене ще раз.
— Ти нас не обдуриш, клята паразитко! Ми знаємо, як ви працюєте. Ми знаємо, як добре ви вмієте прикидатися.
Я відчула за щокою смак крові.
«Більше так не роби, — насварила я Мелані.— Я тебе попереджала, що подумають люди».
Мелані була надто шокована, аби відповісти.