Швидкі води підземної річки налякали мене. Я уявила, як падаю в її смертоносний киплячий потік, і здригнулася.
Джеб легенько поторсав мене за плече.
— Не бійся. Дивися під ноги, і все буде гаразд. Он там, — показав він на дальній куток печери, де мілкий струмок запливав у темний тунель, — перша печера за тією стіною — то купальня. Ми видовбали заглиблення у долівці — і вийшла чудова ванночка. Години купання розписані, але там усе одно так темно, що ніхто тебе не побачить. Через те, що купальня дуже близько до ріки, в ній тепло і приємно, але вода не обпікає. За купальнею є ще одна печера, вхід крізь розщелину. Ми розширили вхід вручну до нормального розміру. У цій печері струмок ховається під землю. Тож ми пристосували її під туалет. Зручно і гігієнічно, — у Джебовому голосі прозвучало самовдоволення, ніби він віддавав собі належне за таке раціональне використання витвору природи. Зрештою, це ж він відкрив і вдосконалив підземні лабіринти, тому гордість була заслужена.
— Ми не любимо марнувати батарейки, тому здебільшого вивчили це місце напам’ять. Та оскільки ти тут уперше, то можеш скористатись ось цим.
Джеб дістав із кишені ручний ліхтарик і простягнув мені. Цей предмет нагадав мені те, як Джеб знайшов мене напівмертву в пустелі й, перевіривши очі, дізнався, хто я. Не знаю чому, але від цього спогаду мені стало сумно.
— Нехай у тебе не з’являються божевільні ідеї про те, що вода може винести тебе на поверхню абощо. Тут вона заходить під землю і вже більше не піднімається, — застеріг він мене.
Джеб чекав реакції на своє попередження, і я коротко кивнула. Пильнуючи, аби не робити різких рухів, які б його сполохали, я повільно взяла ліхтарик.
Джеб підбадьорливо усміхнувся.
Я швидко пішла туди, куди він показав, — дзюркотіння води явно не полегшувало страждань сечового міхура. Було якось дивно зникнути з поля зору Джеба. А що як хтось заховався у цих печерах, здогадавшись, що я врешті-решт сюди прийду? Чи почує Джеб звук боротьби за джерготінням потоків?
Я освітила ліхтариком купальню, шукаючи засідки. Дивні миготливі тіні, що падали з ліхтарика, не дуже мене заспокоїли, проте підстав для страхів я не знайшла. Джебова ванночка могла по праву назватися чималим басейном, і вода в ній була темна як чорнило. Під її поверхнею можна ховатися довго — скільки стане затамованого подиху… Аби втекти від власної уяви, я швидко пробралася крізь вузеньку тріщину поруч із ванною. Без Джебового захисту я мало не задихалася від паніки і ледве розрізняла звуки, окрім хіба торохкотіння власного пульсу у вухах. Назад, до печери з річками, я мало не бігла.
Джеб стояв там у тій самій позі, так само один-однісінький, — наче бальзам полився на мої натягнуті нерви. Дихання і серцебиття стишилися. Незрозуміло чому, але цей навіжений чоловік діяв на мене дуже заспокійливо. Напевно, в усьому винні смутні часи, як висловилася Мелані.
— Ну що, непогано? — запитав він із гордовитою посмішкою на обличчі.
Я знову кивнула і повернула ліхтарик.
— Ці печери — великий дар, — промовив Джеб, коли ми рушили назад, до темного виходу. — Без них ми б не вижили у такому численному товаристві. Там, у Чикаго, Магнолія і Шерон непогано перебивалися — навіть дуже непогано, — але ховаючись удвох, вони спокушали долю. Проте як же гарно знову жити в громаді! Почуваєшся геть по-людськи.
Він знову взяв мене за лікоть, допомагаючи піднятися крутими сходами.
— Прошу вибачення за… е-м-м… помешкання, в яке ми тебе поселили. Це найбезпечніше місце, яке я зміг придумати. Дивно, що хлопці так швидко тебе знайшли, — зітхнув Джеб. — Кайл стає по-справжньому… цілеспрямований. Але все буде гаразд. Зрештою всі звикнуть. А тим часом можна підшукати тобі щось зручніше. Я над цим поміркую… Принаймні поки я поруч, у тебе немає потреби складатися в три погибелі у тій тісній норі. Можеш сидіти в коридорі разом зі мною. Або з Джаредом… — він обірвав себе на півслові.
Я зачудовано слухала його вибачення. Ніколи не думала, що люди здатні виявляти до ворогів стільки доброти і співчуття. Я легко торкнулася Джебової руки, що підтримувала мене за лікоть, цим засвідчуючи, що я все розумію і поводитимусь чемно. Впевнена, що Джаред волів би не бачити мене.
Джеб без зусиль розшифрував моє безсловесне послання.
— Гарна дівчинка, — сказав він. — Ми якось усе владнаємо. Зрештою, Докові варто приділяти більше уваги лікуванню своїх побратимів-людей. А з тебе більше користі з живої… принаймні я так думаю.
Ми були так близько, що він відчув мій дрож.