Проте це було необхідно, а вона, здавалося, того не розуміла. Одне хибне слово, одна необдумана дія — і на нас чекає швидка розправа. Реакції Мелані надто емоційні й необдумані. Ще заведуть нас у халепу…
«Довірся мені,— сказала я їй. — Я просто намагаюся зберегти нам життя. Знаю, ти не хочеш вірити, що твої люди здатні нам щось заподіяти…»
«Але це Джеймі!» — прошепотіла вона і з такою силою потягнулася до хлопчика, що мої коліна знову підкосилися.
Я спробувала поглянути на нього безпристрасно — на цього підлітка із суворим обличчям, який прихилився до стіни тунелю, схрестивши руки на грудях. Намагалася дивитися на нього як на незнайомця і відповідно до цього обміркувати свою відповідь — або мовчання. Намагалась — але марно. То був Джеймі, і він був такий прекрасний, що мої руки, мої — не Мелані, потягнулися до нього. Сльози наповнили очі й покотилися по щоках. Я лише сподівалася, що у сутінках штучного світла їх не буде видно.
— Дядьку Джебе, — буркнув Джеймі, сердито привітавшись. Він швидко пробігся по мені очима і відвів погляд убік.
Який у нього глибокий голос! Невже він так подорослішав? Мене кольнула провина: я проґавила його чотирнадцятий день народження. Мелані показала мені дату, і в тому спогаді я впізнала її перший сон про Джеймі. Того ранку вона так відчайдушно силкувалася притамувати біль, затуманити спогади, аби захистити хлопчика, аж він прийшов до неї уві сні. І я електронною поштою написала про це шукачці.
Мені стало моторошно на саму думку про те, що колись я була такою бездушною.
— Що ти тут робиш, малий? — із притиском запитав Джеб.
— Чому ви мені не сказали? — кинув Джеймі у відповідь.
Джеб промовчав.
— Це Джаред так вирішив? — не вступався Джеймі.
Джеб зітхнув.
— Гаразд, тепер ти знаєш. Тобі полегшало? Ми лише хотіли…
— Захистити мене? — різко обірвав Джеймі.
Коли він став таким грубим? Невже це моя провина? Звісно, так і є.
У мене в голові заридала Мелані, та так гучно, що голоси Джеба і Джеймі було ледве чути.
— Гаразд, Джеймі. Тобі не потрібен захист. Чого ти хочеш?
Від такої швидкої капітуляції Джеймі розгубився. Його очі металися з Джеба на мене, поки він намагався сформулювати думку.
— Я… я хочу поговорити з нею… з істотою, — нарешті промовив він. Від невпевненості його голос звучав вище.
— Вона не дуже балакуча, — сказав Джеб, — але можеш спробувати, малий.
Джеб відчепив мої пальці від своєї руки. Звільнившись, він спиною прихилився до найближчої стіни і повільно опустився на долівку. Потім почав моститися, щоб усістися зручніше. Поклавши рушницю на коліна, він відкинув голову до стіни і заплющив очі. За декілька секунд здалося, що він спить.
Я стояла там, де мене залишив Джеб, і безрезультатно намагалася відвести погляд від обличчя Джеймі.
Через таку Джебову згідливість Джеймі знову розгубився. Широко розплющеними від подиву очима він спостерігав, як старий опускається на долівку, і від цього обличчя Джеймі здавалося зовсім наївним, дитячим. Та за кілька хвилин непорушної тиші Джеймі переключився з Джеба на мене. Його очі звузилися.
Від того, як він дивився на мене своїми темними зіницями — сердито, намагаючись здаватися хоробрим і дорослим, але водночас налякано і змучено, — Мелані заридала ще гучніше, а мої коліна затремтіли. Не бажаючи ризикувати, щоб не зомліти вдруге, я повільно підійшла до стіни напроти Джеба й опустилася додолу, обхопивши руками коліна, аби здаватися зовсім маленькою.
Джеймі несміливо на мене поглянув і зробив чотири кроки назустріч. Зупинившись просто переді мною, він зиркнув на Джеба, але той не ворухнувся і не розплющив очей. Джеймі опустився навколішки поруч зі мною, і несподівано його лице напружилося — такого дорослого виразу я ще на ньому не бачила. Погляд сумного чоловіка на обличчі маленького хлопчика розкраяв мені серце.
— Ти не Мелані,— тихо промовив він.
Не відповідати було набагато важче, тому що бажання говорити до нього йшло й від мене, не тільки від Мелані. Натомість після короткого вагання я похитала головою.
— Але ти в її тілі.
Ще одна пауза, і я кивнула.
— Що сталося з твоїм… з її обличчям?
Я знизала плечима. Я не бачила, що там із моїм обличчям, проте могла уявити.
— Хто це тебе так? — запитав Джеймі. Він несміливо торкнувся пальцем мого підборіддя. Я сиділа спокійно, не відчуваючи потреби відхилятися від його руки.