— Тітка Меґґі, Джаред та Іян, — перелічив Джеб монотонним голосом. Ми обоє аж підскочили.
Джеб не ворухнувся і не розплющив очей. Він здавався таким спокійним, ніби відповів на запитання Джеймі уві сні.
Джеймі трохи зачекав, а потім повернувся до мене з тим самим напруженим виразом.
— Ти не Мелані, але ти знаєш усі її спогади і думки, правда?
Я знову кивнула.
— Ти знаєш, хто я?
Я спробувала проковтнути слова, але вони самі зірвалися з моїх уст.
— Ти — Джеймі,— мій голос мимоволі приголубив його ім’я.
Хлопчик моргнув, злякавшись, що я заговорила. А потім, кивнувши, прошепотів:
— Так.
Ми разом подивилися на Джеба, що й далі сидів непорушно, а потім одне на одного.
— Ти пам’ятаєш, що сталося з Мелані? — запитав він.
Я здригнулася, але повільно кивнула.
— Я хочу знати, — прошепотів він.
Я похитала головою.
— Я хочу знати, — повторив Джеймі. Його губи тремтіли. — Я не дитина. Скажи мені.
— Це… неприємно, — видихнула я, не в змозі зупинитися. Було дуже важко відмовити хлопчикові.
Його прямі чорні брови зійшлися на переніссі, а потім стрибнули вгору понад широко розплющеними очима.
— Будь ласка, — прошепотів він.
Я глянула на Джеба — не могла позбутися враження, що той підглядає з-під вій.
Я беззвучно видихнула:
— Хтось побачив, як вона заходила в будівлю, призначену на злам. Це збурило підозри. Викликали шукачів.
На останньому слові хлопчик здригнувся.
— Шукачі пропонували Мелані здатися, але вона почала тікати. А коли її загнали в глухий кут, вона стрибнула у відкриту шахту ліфта.
Моє тіло стиснулося від спогаду про біль, а обличчя хлопчика під темною засмагою пополотніло.
— Але вона не померла? — прошепотів він.
— Ні. У нас дуже майстерні цілителі. Вони швидко вилікували Мелані. Потім утілили в неї мене. Бо сподівалися, що я зможу дізнатися, як їй вдалося так довго протриматися…
Я й так сказала більше, ніж збиралася, тому швиденько стулила рот. Джеймі, здавалося, цього не помітив, а от Джеб повільно розплющив очі й зупинив погляд на моєму обличчі. Жоден м’яз на його тілі не поворухнувся, і Джеймі не зауважив зміни.
— Чому ти не дозволила їй померти? — запитав він. Йому довелося зробити зусилля, аби стримати ридання, що пробивалося в голосі. Чути це було тим важче, що то був не плач дитини, наляканої чимось незвіданим, а усвідомлений біль дорослого. Так важко було не простягнути руки і не погладити його по щоці! Мені хотілося пригорнути Джеймі, розвіяти його сум. Але я стиснула руки в кулаки і постаралася зосередитися на запитанні. Джеб метнув погляд на мої руки, а потім знову на обличчя.
— Не я приймала рішення, — пробурмотіла я. — Коли це сталося, я перебувала в кріоконтейнері далеко в космосі.
Джеймі знову здивовано моргнув. Такої відповіді він не очікував, і я бачила, як він бореться з новим почуттям. Я поглянула на Джеба — в його очах засвітилася цікавість.
Така сама цікавість, лише сторожка, перемогла й у Джеймі.
— Звідки ти прилетіла? — запитав він.
Несподівано для себе я усміхнулася на цей його мимовільний інтерес.
— Здалеку. З іншої планети.
— З якої?.. — почав був він, але його знагла перебили.
— Що за чортівня? — заричав Джаред, який, випірнувши з-за рогу в кінці тунелю, розлютовано завмер на одній нозі.— Що це таке, Джебе? Ми ж домовлялися…
Джеймі підскочив на ноги.
— Це не Джеб привів мене сюди. Але це повинен був зробити ти.
Джеб зітхнув і повільно підвівся з долівки. Рушниця, про яку він забув, покотилася з його колін додолу і завмерла за декілька дюймів від мене. Я перелякано сахнулася.
Але Джаред відреагував по-іншому. Він притьмом кинувся до мене, подолавши коридор за декілька кроків. Я зіщулилася біля стіни, затуливши обличчя руками. Визираючи з-під ліктя, я угледіла, як він підхопив рушницю з долівки.
— Хочете, щоб нас повбивали? — ледь не верещав він на Джеба, рушницею штовхаючи старого в груди.
— Заспокойся, Джареде, — мовив Джеб стомленим голосом, однією рукою забираючи рушницю. — Вона б не торкнулася цієї штуки, навіть якби просиділа наодинці з нею цілісіньку ніч. Невже ти не бачиш? — він навів дуло на мене, і я злякано скулилася. — Вона не шукачка, оця во.
— Замовкніть, Джебе, замовкніть!
— Не чіпляйся до нього, — закричав Джеймі.— Він не зробив нічого поганого.
— Ти! — гаркнув Джаред у відповідь, обертаючись до худорлявої розлюченої постаті.— Марш звідси, а то зараз як вріжу!