Джеймі стиснув кулаки, проте не рушив із місця.
Джаред також прибрав войовничу позу.
Я прикипіла до місця. Як вони можуть отак один на одного верещати? Вони ж родина! Узи, що їх пов’язують, сильніші за кревний зв’язок. Джаред не посміє скривдити Джеймі — він не зможе! Я хотіла втрутитися, але не знала як. Вони тільки дужче розлютяться.
Уперше Мелані була спокійніша за мене.
«Він не скривдить Джеймі,— упевнено думала вона. — Це неможливо».
Дивлячись, як вони схрестили погляди, наче вороги, я запанікувала.
«Нам не слід було сюди приходити. Дивись, які вони тепер нещасні!» — застогнала я.
— Не варто було приховувати це від мене, — промовив Джеймі крізь зуби. — І як ти міг її вдарити?..
Його кулак розтиснувся, і він махнув рукою на моє обличчя.
Джаред сплюнув на долівку.
— Це не Мелані. Мелані ніколи не повернеться, Джеймі.
— Це її обличчя, — не вгавав хлопчик. — І її шия. Невже оці синці тебе анітрохи не хвилюють?
Джаред опустив руки. Він заплющив очі й глибокого зітхнув.
— Джеймі, забирайся звідси і дай мені заспокоїтися, бо я тебе примушу. Я не жартую. Ще трохи, і я зірвуся, розумієш? Я на межі. Побалакаємо пізніше, — Джаред розплющив очі — вони були сповнені болю.
Джеймі подивився на нього, і гнів на його обличчі почав поволі танути.
— Вибач, — промовив він за мить. — Я піду… але не можу обіцяти, що не повернуся.
— Я не годен думати про це зараз. Іди. Будь ласка.
Джеймі знизав плечима. Кинувши на мене останній допитливий погляд, він рушив геть швидкими широкими кроками, які змусили мене знову побиватися за часом, який я проґавила.
Джаред подивився на Джеба.
— Ви теж, — сухо промовив він.
Джеб закотив очі.
— Мені здається, ти ще недостатньо охолов. Я наглядатиму за…
— Забирайтеся!
Джеб замислено насупився.
— Гаразд. Звісно, — і рушив геть.
— Джебе? — гукнув Джаред йому вслід.
— Га?
— Якби я попросив вас пристрелити її просто зараз, ви б це зробили?
Джеб не зупинився і навіть не озирнувся, але його слова прозвучали чітко.
— Довелося б. Я дотримуюся власних правил. Тому не проси, поки не будеш упевнений на всі сто.
І зник у темряві.
Джаред стояв і дивився йому вслід. І перш ніж він обернув своє сердите обличчя до мене, я вже залізла у свій незручний притулок і заховалася там у найдальший куток.
Розділ 18
Нудьга
Решту дня, за одним винятком, я провела у цілковитій тиші.
Тільки раз, за декілька годин, Джеб приніс для нас із Джаредом поїсти. Поставивши тацю при вході в мою маленьку печеру, він вибачливо усміхнувся.
— Дякую, — прошепотіла я.
— Будь ласка, — відповів Джеб.
Джаред щось пробурчав, роздратований нашим коротким діалогом.
То був єдиний звук, який Джаред видав за весь день. Я була впевнена, що він ніде не пішов, хоча окрім його ледве вловимого дихання, більше нічого не підтверджувало мого припущення.
То був дуже довгий день — тоскний і нудний. Тіло раз у раз судомило. Я перепробувала всі можливі пози, але так і не знайшла такої, в якій могла б зручно випростатися. У попереку пульсував біль.
Ми з Мелані багато думали про Джеймі. Більше за все ми хвилювалися про те, що своїм приходом завдали йому болю і що мучимо його і зараз. Чи варто було дотримувати обіцянку такою ціною?
Час утратив значення. Зараз може бути ранок, а може бути й вечір: похована у надрах землі, я втратила лік часу. У нас із Мелані вичерпалися теми для розмови. Ми апатично перебирали спільні спогади, ніби перемикаючи канали в телевізорі й не дивлячись нічого конкретного. Одного разу я задрімала, проте через страшенний дискомфорт так і не змогла нормально заснути.
Коли нарешті з’явився Джеб, я мало не розцілувала його зморшкувате обличчя. Він нахилився до моєї камери, а щоки його розтягнулися в усмішці.
— Хочеш прогулятися? — запитав він.
Я радісно кивнула.
— Я поведу, — гаркнув Джаред. — Дай мені рушницю.
Я завагалася, незграбно скулившись біля виходу з нори, аж поки Джеб мені не кивнув.
— Іди, — підбадьорив він мене.
Похитуючись, я витягнула закам’янілі кінцівки з печери і взялася за Джебову протягнуту руку, аби віднайти рівновагу. Щось роздратовано буркнувши, Джаред відвернувся і так міцно вчепився в рушницю, що аж побіліли пальці. Мені неприємно було дивитися на зброю в його руках. Та і в Джебових також.
Джаред був не таким поблажливим до мене, як Джеб. Він ушкварив чорним тунелем уперед, і не подумавши, що я ледве плентаюся в хвості.