— Вона не видасть нам секретів фірми, — кисло промовив Іян. — Правда ж, красуне?
— Манери, Іяне, — гаркнув Джеб.
— А це секрет? — запитав Джеймі з чистої цікавості.
Я знову похитала головою — це їх геть чисто збило з пантелику. Док теж повільно покрутив головою, заплутаний далі нікуди.
Глибоко вдихнувши, я прошепотіла:
— Я не цілитель. Я не знаю, як діють ліки. Знаю тільки, що діють вони добре — зцілюють, а не просто лікують симптоми. Жодних проб і помилок. Не дивно, що від людських ліків відмовилися.
Усі четверо втупилися в мене, пороззявлявши роти. Спершу їх дивувало, що я не відповідаю, тепер — що відповідаю. Цим людям не догодиш!
— Твої одноплемінники майже не міняли того, що ми лишили по собі,— за деякий час задумливо мовив Джеб. — Лише медицину, а ще замість літаків тепер космічні кораблі. Та в цілому життя здається таким, як і раніше… зовні принаймні.
— Ми хотіли прижитися в цьому світі, а не міняти його, — прошепотіла я. — Проте коли йдеться про здоров’я, то така філософія відступає на задній план.
Я прикусила язик. Треба бути обачнішою. Навряд чи комусь цікаві лекції з філософії душ. Раптом люди розсердяться? Або їхнє крихке терпіння лусне?
Джеб кивнув, досі задумано, а потім повів нас далі. Він показав мені кілька з’єднаних між собою печер у лікарняному крилі, але його ентузіазм вивітрився. А розвернувшись і попрямувавши назад до темного коридору, він узагалі змовк. То була довга мовчазна прогулянка. Я прокручувала в голові власні слова: може, я чимось його образила? Навіть якщо і так, то можу тільки здогадуватися. Джеб незбагненний. Інші люди, хоч які ворожі та підозріливі, принаймні зрозумілі. А як зрозуміти Джеба?
Екскурсія закінчилася — ми повернулись до величезної печери з грядками, де на темній землі розстелився яскравий зелений килим паростків моркви.
— Вистава закінчилася, — різко сказав Джеб, поглянувши на Іяна й лікаря. — Беріться до справи.
Іян закотив очі до лікаря, проте вони обоє відреагували досить нормально й пішли собі до найбільшого виходу — на кухню, якщо я правильно запам’ятала. Джеймі вагався — дивився їм услід, але не зрушив із місця.
— Ходімо зі мною, — сказав йому Джеб, трохи пом’якшивши голос. — Є справа.
— Гаразд, — погодився Джеймі. Йому дуже сподобалося, що його виокремили.
Дорогою до спалень Джеймі знову йшов поруч зі мною. Коли ми звернули у третій коридор ліворуч, мене здивувало, що Джеймі, здавалося, в точності знав, куди треба йти. Джеб простував собі трохи позаду, але Джеймі зупинився точно перед зеленою ширмою, що затуляла вхід до сьомої кімнати. Він відсунув ширму, пропускаючи мене вперед, а сам залишився в коридорі.
— Ну що, ти посидиш тут трохи? — звернувся до мене Джеб.
Я кивнула і, подумки радіючи можливості знову побути на самоті, нирнула всередину. Зробивши кілька кроків, я зупинилася. Чим би його зайнятися? Мелані подумала про книжки під табуретом, але я нагадала їй свою присягу нічого тут не чіпати.
— У мене є справи, малий, — промовив Джеб до Джеймі.— Їжа сама не готується, ти ж знаєш. Побудеш за охоронця?
— Певна річ, — засяяв Джеймі й розпростав худенькі груди.
Я не повірила своїм очам, коли Джеб поклав рушницю в нетерплячі руки Джеймі.
— Ви що, збожеволіли? — зойкнула я, та так гучно, що спочатку не впізнала свого голосу, ніби все життя розмовляла пошепки.
Вони обоє приголомшено поглянули на мене. Вже за мить я стояла в коридорі й мало не сіпнула холодний метал рушниці, мало не вирвала з рук хлопчика, проте вчасно отямилася. Не тому, що боялася смерті, а тому, що у цьому питанні я була слабкіша за людей: навіть заради спасіння хлопчика не могла примусити себе торкнутися зброї.
Натомість я обернулася до Джеба.
— Що це ви надумали? Давати зброю хлопчику! Він же може застрелитися!
— Джеймі пережив достатньо, аби зватися чоловіком, і вміє обходитися зі зброєю.
Від Джебової похвали Джеймі розправив плечі та ще міцніше притиснув рушницю до грудей.
Легковажність Джеба мене приголомшувала.
— А що як по мене прийдуть, коли чергуватиме він? Ви подумали, що може статися? Це не жарти! Джеймі може постраждати через мене!
Джеб був спокійний як двері.
— Нічого з ним не станеться. Я впевнений.
— А я от не впевнена, — мій голос знову зірвався на крик і луною відбився від стін тунелю. Хтось мене точно почув, але мені було байдуже. Нехай краще приходять, поки Джеб тут. — Якщо ви так упевнені, тоді залиште мене взагалі без нагляду, і крапка. Але не ризикуйте життям Джеймі!