Я зітхнула, але потягнулася до узголів’я.
— Отак уже краще, — схвально мовив він. — А тепер подай мені Джаредову подушку.
Я застромила руку під голову, аби віддати йому подушку назад, але він, прудко перехилившись через мене, вхопив іншу. Я знову зітхнула.
Деякий час ми лежали мовчки, слухаючи тихе посвистування лікаря.
— Кумедне у Дока хропіння, еге ж? — прошепотів Джеймі.
— Схоже на колискову, — додала я.
— Хочеш спати?
— Так.
— А-а.
Я чекала, що він іще щось скаже, але він мовчав.
— Ти хотів про щось поговорити? — запитала я.
Він вагався, проте я відчувала, що скоро він не витримає, тому чекала.
— Якщо я тебе про щось запитаю, скажеш мені правду?
Тепер прийшла моя черга вагатися.
— Ну, не знаю… — ухилилась я.
— Це ти точно знаєш. Коли ми розмовляли… я і Джеб… він мені дещо розповів. Так, то його домисли, але я хочу знати, наскільки він правий.
Я гостро відчула присутність Мелані у голові.
Шепіт Джеймі був тихішим за моє дихання — я ледве його чула.
— Дядько Джеб вважає, що Мелані досі жива. Тобто, що вона живе в тобі.
«Мій Джеймі», — зітхнула Мелані.
Нікому з них я нічого не відповіла.
— Не знав, що таке може бути. Чи не може? — голос його обірвався — він стримував сльози. Джеймі не з тонкосльозих, але сьогодні, уже вдруге за день, я довела його до сліз. Біль пронизав мені груди.
— Таке може бути, Вандо?
«Скажи йому. Будь ласка, скажи йому, що я його люблю».
— Чому ти не відповідаєш? — тепер уже Джеймі плакав по-справжньому, хоч і намагався приглушити ридання.
Перехилившись через вузький прохід між ліжком і матрацом, я поклала руку йому на груди, що здригалися від плачу, і, притулившись до його волосся, відчула на своїй щоці його гарячі сльози.
— Мелані й досі жива, Вандо? Скажи, будь ласка.
Може, він усього-на-всього інструмент у вправних руках інших. Може, старий навмисно підіслав його до мене. Джеб кмітливий — одразу збагнув, з якою легкістю Джеймі пробивається крізь мою оборону. Джеб, мабуть, шукає підтвердження своїй теорії і абсолютно не гребує методами. Але що він робитиме, коли дізнається небезпечну правду? Як використає інформацію? Не думаю, що оберне її проти мене, проте чи можу я довіряти власним судженням? За своєю природою люди брехливі й підступні. Як передбачити Джебові темні плани, коли нам, душам, таке не притаманне?
Тіло Джеймі й далі здригалося.
«Він страждає», — волала Мелані, безрезультатно б’ючись під панциром мого контролю.
А, нехай! Якщо я помиляюсь, то не зможу звинувачувати Мелані. Бо точно знаю, чиї вуста промовляють зараз:
— Вона обіцяла, що повернеться, правда ж? — тихенько проговорила я. — А хіба Мелані колись порушувала обіцянки?
Джеймі обвив мене руками за стан і пригорнувся до мене. Ми довго так лежали, а потім він прошепотів:
— Я люблю тебе, Мел.
— Вона теж тебе любить. І така щаслива, що ти тут, у безпеці!
Він довго мовчав, аж поки сльози на моїх щоках не висохли, лишивши по собі сіль. Я вже думала, що Джеймі заснув, аж тут він запитав:
— Це з усіма так? Усі залишаються?
— Ні,— сумно відповіла я. — Ні, Мелані особлива.
— Вона сильна і хоробра.
— Дуже.
— Як ти гадаєш… — він глибоко вдихнув, — як гадаєш, може, татко також лишився?
Я ковтнула, намагаючись проштовхнути клубок у горлі. Марно.
— Ні, Джеймі. Ні, не думаю.
— Чому?
— Тому що він навів на вас шукачів. Власне, не він, а душа всередині нього. Якби твій татко лишився, то ніколи б цього не допустив. Твоя сестра так і не дозволила мені підгледіти, де ваша хижка. Довгий час вона взагалі приховувала твоє існування і привела мене сюди лише після того, як переконалася, що я не завдам вам шкоди.
Ось, усе вибовкала. Лише замовкнувши, я збагнула, що лікар більше не хропе. З його боку не долинало жодних звуків. Халепа. Я подумки вилаяла себе.
— Нічого собі,— вигукнув Джеймі.
У відповідь я прошепотіла йому на вухо, щоб лікар не міг підслухати:
— Так, Мелані дуже сильна.
Джеймі напружився, а потім глянув крізь круглий прохід у темний коридор. Він, певно, теж усе збагнув, тому що наблизився до мого вуха і прошепотів іще тихіше:
— Навіщо тобі це? Чому ти боїшся завдати нам шкоди? Як так?
— Не хочу вас кривдити.
— Чому?
— Ми з твоєю сестрою… провели разом чимало часу. Вона поділилася зі мною спогадами про тебе. І я… також… також тебе полюбила.