Стефені Маєр. Господиня
Моїй матері Кенді, яка вчила мене, в будь-якій оповіді найцікавіше — то кохання.
ЗАПИТАННЯ
Тіло — мій дім,
мій кінь, мій пес.
Що стане зі мною,
коли ти помреш?
Де мені спати,
як полювати,
без коника бравого
куди поскакати?
На пастку чи скарб
у хащах чекати —
без вірного пса
як мені знати?
Як воно — спати
без крівлі й дверей?
Як — коли вітер замість очей?
Як на хмарині
верхи промчатись?
В небесних просторах
де заховатись?
Пролог
Утілення
Цілителя звали Брід У Глибоководді.
Він був душею, а отже, від природи — сама доброта: співчутливий, терплячий, чесний, безкорисливий і люблячий. Занепокоєність не була притаманна Бродові У Глибоководді. А роздратування тим паче. Та через те, що Брід У Глибоководді жив у людському тілі, часом роздратування було не уникнути.
Намагаючись не зважати на бурмотіння студентів цілильні, що долинало з віддаленого кутка операційної, він міцно стиснув губи — цей вираз був дивним на обличчі, яке зазвичай усміхалося.
Побачивши невдоволену гримасу, Даррен, його постійний асистент, поплескав цілителя по плечу.
— Їм просто цікаво, Броде, — спокійно мовив він.
— Не бачу нічого цікавого або складного в процедурі втілення. У разі потреби її могла б провести будь-яка пересічна душа. Марнування учбового часу, та й годі… Сьогодні вже нема на що тут дивитися… — Брід і сам здивувався, зачувши різкі нотки у своєму завжди м’якому голосі.
— Вони ще в житті не бачили дорослої людини, — сказав Даррен.
Брід звів брову.
— Нехай подивляться одне на одного або в люстерко.
— Ви знаєте, що саме маю я на увазі. Дику людину. Яка ще не має душі. З бунтарів.
Брід поглянув на тіло непритомної дівчини, що долілиць лежало на операційному столі. Його серце переповнилося жалем на згадку про те, в якому жахливому стані перебувало це бідолашне спаплюжене тіло, коли шукачі доправили його до цілильні. Який біль мучив дівчину…
Звісно, тепер тіло бездоганне — повністю зцілене. Брід сам про це подбав.
— Зовні вона нічим від нас не відрізняється, — сказав Брід Даррену. — В усіх нас людські обличчя. І прокинувшись, вона стане такою ж, як ми.
— Їм просто цікаво — і все.
— Душа, яку ми сьогодні вживлюємо, не заслуговує на те, щоб на її нове тіло отак витріщалися. Мали б повагу! Їй і так нелегко буде під час акліматизації. Несправедливо, що вона має проходити через це.
Під словом «це» Брід мав на увазі не витріщання. І знову в голосі цілителя пролунало роздратування.
Даррен іще раз поплескав його по руці.
— Усе буде гаразд. Шукачам потрібна інформація, і…
При слові «шукачі» Брід кинув на Даррена пекучий погляд. Оторопілий Даррен закліпав очима.
— Вибачте, — одразу перепросив Брід. — Я ненавмисно. Просто дуже хвилююся за цю душу.
Він перевів погляд на кріоконтейнер, що стояв біля столу. Рівне тьмяно-червоне світло індикатора свідчило про те, що кріоконтейнер працює в режимі замороження.
— Цю душу спеціально відбирали на таке завдання, — заспокійливо сказав Даррен. — З-поміж нас вона вирізняється винятковою хоробрістю. Всі її життя свідчать самі за себе. Гадаю, вона б сама на таке зголосилася, якби ми мали змогу в неї запитати.
— А хто б не зголосився, якщо йдеться про суспільне благо? Але не в тому річ. Тут питання не в бажанні, а в тому, чи маємо ми право наражати душу на таке.
Брід краєм вуха почув, що практиканти цілильні також гомонять про заморожену душу. Спочатку пошепки, а потім, захопившись, на повний голос.
— Вона пожила на шістьох планетах.
— А я чув, що на сімох.
— Подейкують, що вона завжди змінювала вид носія.
— Як таке може бути?
— Вона побувала майже всіма: квіткою, ведмедем, павуком…
— Морською водорістю, кажаном…
— Навіть драконом!
— Ні, я не вірю. Не може бути, щоб на сімох планетах!
— Як мінімум на сімох. Народилася на Почині.
— Справді? На самому Почині?
— Тихіше, будь ласка! — втрутився цілитель. — Якщо не можете опановувати професію мовчки, тоді попрошу вас вийти геть.
Всі шестеро студентів зніяковіло принишкли і розступилися.
— Розпочинаймо, Даррене.
Усе було готове до операції, потрібні медикаменти розкладені поруч із дівочим тілом. Хірургічна шапочка надійно притискала довге темне волосся, оголюючи тонку шию. Дівчина рівно дихала, накачана снодійним. Засмагла шкіра майже не виказувала слідів нещодавнього… інциденту.
— Запускайте розмороження, Даррене.
Сивочолий помічник уже стояв напоготові біля кріоконтейнера, тримаючи руку на циферблаті. Він зняв запобіжний механізм і виставив диск циферблата. Червона лампочка у верхньому кутку сіруватого циліндра замерехтіла, щосекунди дедалі швидше, змінюючи колір. Цілитель зосередився на непритомному тілі. Швидкими точними рухами він зробив надріз на шкірі дівчини біля основи черепа і збризнув ліками, що зупинять кров, поки він розширюватиме отвір. Обережно, аби не завдати шкоди, Брід розсунув шийні м’язи, оголивши блідий верхній хребець шийного ряду.
— Душа готова, Броде, — оголосив Даррен.
— Я теж. Давайте.
Брід відчував присутність Даррена опліч себе, і навіть не дивлячись, знав, що його асистент стоїть напоготові й чекає — вони вже не перший рік працювали разом. Брід розширив отвір.
— Давайте її сюди, — прошепотів він.
З’явилася рука Даррена: у складеній долоні сріблилася дрімотна душа.
Брід неодноразово бачив безтілесну душу і щоразу захоплювався її красою. Під сліпучими лампами операційної ця душа сяяла яскравіше, ніж дзеркальне срібло інструментів у руках цілителя. Пульсуючи і вигинаючись, вона раділа свободі. Її тендітні невагомі паростки — тисячі й тисячі — м’яко гойдалися, наче сріблясті волосинки. Хоча всі душі прегарні, але до цієї Брід У Глибоководді ставився по-особливому. І він був не сам у своєму захваті. До нього долинув захоплений вигук Даррена і тихе перешіптування зачарованих студентів.
Надзвичайно обережно Даррен помістив крихітне іскристе створіння в отвір, зроблений цілителем на людській шиї. Душа плавно ковзнула у запропоноване ложе, вплітаючись у чуже тіло. Заворожений, цілитель спостерігав, з якою спритністю вона освоювала своє нове виталище. Зараз її паростки міцно сплетуться з нервовими закінченнями тіла, видовжуючись і проникаючи вглиб — у місця, не доступні оку цілителя, до самого мозку, у зорові нерви і слухові канали. Душа рухалася блискавично і впевнено. Невдовзі на видноті зосталася лише якась часточка її іскристого тіла.
— Молодчина, — прошепотів цілитель, хоч і знав, що вона його не чує. Дівчина, що стала її вухами, спала глибоким сном.
Лишилося довершити справу. То була рутинна робота — очистити і зцілити рану, накласти мазь, що затягне отвір, крізь який душа проникла в тіло, а потім присипати порошком, який розгладить шрам.
— Бездоганно, як завжди, — прошепотів помічник, який чомусь так і не змінив імені, даного його людському тілу, — Даррен.
Брід У Глибоководді зітхнув.
— Я шкодую про те, що довелося зробити сьогодні.
— Ви лише виконали свій обов’язок цілителя.
— Це один із небагатьох випадків, коли цілильня завдає шкоди.
Даррен не знав, як на це відповісти, тому заходився прибирати в операційній. Цілитель укотре виправдав своє покликання, і цього Даррену було досить.
Але недосить самому Бродові У Глибоководді, що був цілителем до шпику кісток. Він занепокоєно дивився на дівоче тіло, яке тихо лежало в забутті, і знав, що цей спокій незабаром скінчиться — варто людині прокинутись. Разом із невинною душею, яку він у неї вселив, до молодої жінки повернеться і жахіття її кончини.
Він схилився над тілом і, щиро бажаючи, аби душа всередині почула його, прошепотів: