ІЛЛЬ: Про тебе?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Яка я була, коли мені було сімнадцять років, коли ти мене кохав.
ІЛЛЬ: Раз я мусів довго шукати тебе в Петровій стодолі і знайшов на бричці в самій сорочці, з довгою соломиною в зубах.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти був дужий і відважний. Ти бився з залізничником, що ходив за мною. Я витерла тобі кров з обличчя своєю червоною підтичкою.
Гітара замовкає.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Скінчилася баляда.
ІЛЛЬ: Ще ”О милий, рідний краю”
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Робі її також уміє.
Знову гра на гітарі.
ІЛЛЬ: Дякую тобі за вінки, за хризантеми й троянди. Вони гарно виглядають на домовині в ”Золотому Апостолі”. Шляхетно. Ними вже наповнені дві залі. Тепер пора. Ми сидимо тут востаннє в старому лісі, повному зозуль і шелестіння вітру. Сьогодні ввечері відбудуться міські збори. Мене засудять на смерть і хтось мене вб’є. Я не знаю, хто саме й де, знаю тільки, що моє безглузде життя доходить кінця.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я заберу тебе в домовині до Капрі. Я веліла вибудувати в парку біля мого палацу мавзолей. Серед кипарисів. З краєвидом на Середземне море.
ІЛЛЬ: Я його бачив тільки на репродукціях.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Темносинє. Велична панорама. Там ти залишишся назавжди. Мертвий коло кам’яного ідола. Твоя любов померла багато років тому. Моя любов не могла вмерти. Але й жити не могла. З неї зробилося щось недобре, як і я сама, наче безбарвні гриби і сліпі обличчя з корневищ у цьому лісі, порослі моїми золотими мільярдами. Вони тебе зловили своїми мацаками і зазіхають на твоє життя. Бо воно належить мені. Назавжди. Тепер ти обплутаний, тепер ти пропав. Незабаром нічого вже не залишиться, тільки мертвий коханий у моїм спомині, лагідний привид у зруйнованій шкаралупі.
ІЛЛЬ: Ось уже й ”О милий, рідний краю” закінчилась.
ЧОЛОВІК IX повертається.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Нобелівський лавреат. Іде від своєї руїни. Ну, що там, Зобі?
ЧОЛОВІК IX: Раннє християнство. Зруйноване гунами.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкода. Дай руку. Носильницю, Робі й Тобі.
Сідає в носильницю.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Прощай, Альфреде.
ІЛЛЬ: Прощай, Кларо.
Носильницю несуть у глибину, ІЛЛЬ лишається на лавці. Дерева скидають своє гілля. Згори спускається портал театру із звичайними завісами і лаштунками. Напис ”Поважне життя, мистецтво ж веселе”. З глибини надходить ПОЛІЦАЙ у новому, добротному мундирі, сідає коло Ілля. З’являється РАДІОРЕПОРТЕР і починає говорити в мікрофон. Тим часом ґюлленці сходяться на збори. Всі в новому, святковому одязі, у фраках. Всюди ФОТОГРАФИ з газет, ЖУРНАЛІСТИ, КІНООПЕРАТОРИ.
РАДІОРЕПОРТЕР: Пані і панове! Після передачі з пологового будинку і після розмови з парохом, ми прибули на міські збори. Наближаємося до найурочистішої хвилини у відвідинах пані Клер Цаханасян свого такого симпатичного як і привітного містечка. Щоправда, славетна пані Цаханасян тут не присутня, але бурґомістер має зробити від її імені важливу заяву. Ми перебуваємо в театральній залі ”Золотого Апостола”, в тому готелі, де ночував Гете. На сцені, де звичайно показують своє мистецтво і де дає гостинні виступи кальберштадтський театр, збираються чоловіки. За давньою традицією, як щойно пояснив бурґомістер. Жінки сидять у залі — це також традиція. Урочистий настрій, надзвичайне напруження, приїхали оператори з кінохроніки, мої колеги з телевізії, репортери з цілого світу, а ось бурґомістер починає промову.
РЕПОРТЕР іде з мікрофоном до БУРГОМІСТРА, він стоїть посеред сцени, а коло нього півколом чоловіки з Ґюллену.
БУРҐОМІСТЕР: Вітаю вас, громадяни Ґюллену. Починаю збори. До вашої уваги одне єдине. Маю честь оголосити, що пані Клер Цаханасян, донька нашого видатного городянина архітектора Ґотфріда Вешера, має намір подарувати нам один мільярд.
Гомін серед журналістів.
БУРҐОМІСТЕР: П’ятсот мільйонів містові, п’ятсот мільйонів поділити на кожного мешканця.
Тиша.
РАДІОРЕПОРТЕР (здавленим голосом): Дорогі слухачі! Колосальна сенсанція. Фонд, що одним помахом робить з мешканців міста заможних людей і тим самим стає одним із найбільших соціальних експериментів нашої епохи. Громада теж приголомшена.
Мертва тиша. Хвилювання на всіх обличчях.
БУРҐОМІСТЕР: Надаю слово вчителеві.
РАДІОРЕПОРТЕР наближається з мікрофоном до ВЧИТЕЛЯ.
УЧИТЕЛЬ: Ґюлленці. Ми повинні усвідомити, що пані Клер Цаханасян цим дарунком бажає домогтись певних наслідків. Яких саме? Невже вона хоче ощасливити нас грошима, обсипати золотом, поставити на ноги фабрику Ваґнера, пансіон ”Місце-на-сонці”, Бокмана? Ви знаєте, що воно не так. Пані Клер Цаханасян планує