Выбрать главу

Вона дивиться крізь інкрустований самоцвітами льорнет на будку ліворуч.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цю потрібну інституцію збудував мій батько, Мобі. Добра праця, ретельно виконана. Дитиною я годинами сиділа на даху і спльовувала вниз. Але тільки на чоловіків.

У глибині сцени тепер зібралися МІШАНИЙ ХОР і МОЛОДІЖНА ГРУПА. УЧИТЕЛЬ в циліндрі виступає наперед.

УЧИТЕЛЬ: Шановна пані, дозвольте мені, як ректорові ґюлленської гімназії і аматорові шляхетного музичного мистецтва, привітати вас простою народною піснею у виконанні мішаного хору і молодіжної групи.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шкварте, вчителю, свою просту народну пісню!

УЧИТЕЛЬ дістає камертона, дає тон, і МІШАНИЙ ХОР та МОЛОДІЖНА ГРУПА починають урочисто співати, але саме тієї миті над’їжджає новий потяг з лівого боку. НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ підіймає жезл. Хор мусить змагатися з грюкотом потяга, вчитель у розпуці. Нарешті потяг проїздить.

БУРҐОМІСТЕР (невтішно): А пожежний дзвін! Мав же задзвонити пожежний дзвін!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ви гарно співали, ґюлленці. Особливо своєрідний був той білявий бас ліворуч скраю, з великим борлаком.

Крізь мішаний хор проштовхується ПОЛІЦАЙ і стає струнко перед КЛЕР ЦАХАНАСЯН.

ПОЛІЦАЙ: Поліцай Ганке, шановна пані. До ваших послуг.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН (оглядає його): Дякую. Я не маю на думці нікого заарештовувати. Але, може, ви ще будете потрібні Ґюлленові. Чи ви часом заплющуєте одне око?

ПОЛІЦАЙ: Авже ж, шановна пані. Бо як ні, то що б з мене було в Ґюллені?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Заплющте краще обоє очей.

ПОЛІЦАЙ стоїть трохи спантеличений.

ІЛЛЬ (сміється): Справжня Кляра! Справжня моя відьмочка!

Він задоволено плеще себе по стегнах. БУРҐОМІСТЕР накладає собі на голову вчителевого циліндра і підводить до неї своїх онучок. Вони близнятка, семи років, з білявими косами.

БУРҐОМІСТЕР: Мої внучки, шановна пані. Терміна й Адольфіна. Тільки дружини нема.

Він утирає піт з чола. Дівчатка присідають і дають пані Цаханасян червоні троянди.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вітаю вас з цими дівулями, бурґомістре. Нате!

Вона тицяє троянди в руки НАЧАЛЬНИКОВІ СТАНЦІЇ. БУРҐОМІСТЕР тихенько передає циліндер ПАРОХОВІ, який накладає його собі на голову.

БУРҐОМІСТЕР: Наш пан-отець, ласкава пані.

ПАРОХ знімає циліндра і кланяється.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ага, пастор! Потішаєте людей на смертному ложі?

ПАРОХ (здивовано): Стараюся.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І тих, кого засуджено на смерть?

ПАРОХ (збентежено): У нашій країні скасовано смертну кару, шановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Може, її знову запровадять.

ПАРОХ, трохи спантеличений віддає циліндра БУРГОМІСТРОВІ, який знову накладає його на голову.

ІЛЛЬ (сміється): Дика моя кіточко! Що в тебе за дивні жарти!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я хочу в містечко.

БУРҐОМІСТЕР подає їй руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Що вам спало на думку, пане бурґомістре! Де я годна маршувати цілісінькі милі на протезі!

БУРҐОМІСТЕР (перелякано): Зараз, зараз! Лікар мас авто. Мерцедеса з 32-го року.

ПОЛІЦАЙ (клацає закаблуками): Все буде зроблене, пане бурґомістре! Я службово прижену сюди машину.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба. Після нещасного випадку я пересуваюсь тільки в носильниці. Робі і Тобі, давайте носильницю!

Зліва надходить двоє геркулічної статури ПОЧВАР, що весь час жують ґуму. Вони з носильницею. В одного висить за плечима гітара.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Два гангстери з Мангатену. Засуджені в Сінґ-Сінґу до електричного крісла. На моє прохання, звільнені носити мою носильницю. Кожне прохання коштувало мені по мільйонові доларів. Носильниця — з Лювру, дарунок французького президента. Чемний пан, виглядає зовсім як у газетах. Понесіть мене до міста, Робі й Тобі!

ОБИДВА: Yes, Mam.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Але перше в Петрову стодолу, а потім до Конрадсвайлерського лісу. Я хочу відвідати з Альфредом місця, де ми колись любилися. Віднесіть речі й домовину до ”Золотого Апостола”.

БУРҐОМІСТЕР (отетеріло): Домовину?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я привезла її з собою. Може, пригодиться. Рушаймо, Робі і Тобі!

ПОЧВАРИ, жуючи ґуму, несуть КЛЕР ЦАХАНАСЯН до міста. БУРҐОМІСТЕР дає знак, усі кричать ”Слава”, та вигуки затихають, коли двоє СЛУЖНИКІВ з’являються з чорною, дорогою домовиною і рушають з нею до Ґюллену. Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.