БУРҐОМІСТЕР: Нарешті! Пожежний дзвін!
Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва чепурно повдягані.
ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря.
ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?
ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі.
ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в ”Золотому Апостолі”.
ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі.
ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу.
ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую.
ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай, коли ви сліпі?
ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.
ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?
ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.
ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?
ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!
ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.
ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня. ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.
Він веде їх до міста.
ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!
Зміна сцени без завіси. Фасада залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина ”Золотого Апостола”, можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРҐОМІСТЕР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.
БУРҐОМІСТЕР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.
УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.
БУРҐОМІСТЕР: Світові дами мають свої примхи.
УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше. БУРҐОМІСТЕР: Ще краще. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве ”Дика моя кіточко”, ”Відьмочко”. Видурить у неї мільйони. За ваше здоров’я, пане вчителю. За те. щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.
УЧИТЕЛЬ: І фабрику Ватера.
БУРҐОМІСТЕР: І пансіон ”Місце-на-сонні”. Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.
Вони цокаються чарками.
УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.
Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.
БУРҐОМІСТЕР: Сядьте до нас, вахмістре.
ПОЛІЦАЙ сідає.
ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємности працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, що я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.
УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.
ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, що воно означає.
УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.
БУРҐОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.
ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бурґомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.
УЧИТЕЛЬ: Яскравим полум’ям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джуль’єту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.
БУРҐОМІСТЕР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!
Апостол, емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, дерев’яною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А+К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.