ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки.
ДРУГИЙ: Ми ялиці темносизі.
ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу.
ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кущів і живоплоту.
ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний.
ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі.
ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані.
ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.
З глибини виходять, жуючи ґуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й Тобі, зупиніться.
СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі.
Вона йде до інших дерев.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я не проходила лісом своєї молодости, довго вже не топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі ґуми, погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до потоку, до своєї риби.
Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII — праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!
ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть.
ІЛЛЬ: Час парування.
Він присідає коло неї.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок п’ять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерійною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.
ІЛЛЬ: Кляро!
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі!
СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!
З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй цигару і припалює її.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную цигари. Властиво, я могла б курити цигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.
ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.
ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусів зректися свого.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.
ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?
ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.
ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.
ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?
ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?
ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.
Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.
ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ.
ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.
Він мовчить, вона курить.
ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.
ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка своєї молодости.
ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало.
ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!
Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю, відсмикує руку.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.
ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!
ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.
ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!
ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.
ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.
Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.
ІЛЛЬ: Ех, якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.
КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?
ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!
Він цілує її в правицю.
ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.