Лора (робить висновок). Мімікою її, треба сказати, ви передаєте майстерно!
Маг (із подивом). Передаю… Що саме?
Лора. Ніяковість.
Маг кидає на Президента і Жульєна погляд переможця.
Підбадьорений Лорою, він укотре намагається пробелькотіти якийсь комплімент, проте лише мовчить, відваливши щелепу. Лора ж йому тепло дякує.
Лора. О, це чудово!
Маг (ніяковіючи). Але я не прикидаюся…
Лора (тоном справжньої цінительки). Що ви, це ж просто геніально!
Маг (тихо наполягає). Я не прикидаюся…
Лора. Та я від цього втрачаю голову! Знаєте, зі мною це вперше.
Маг ізнову переможно поглядає на двох інших чоловіків-пожильців — вони ж лише знизують плечима.
Лора. Ну ж бо, ще!
Маг досить незграбно знаходиться на жахливу банальність.
Маг. Ви така гарна, мадемуазель.
Лора. О, месьє, ви теж — такий гарний!
Президент і Жульєн заходяться сміхом, явно зловтішаються.
Маг розлючено обертається до них.
Маг. Не маєте до чого себе прикласти, га? Знайдіть собі інше місце!
Лора намагається заспокоїти його і ніжно бере за руку.
Лора. І це ви теж майстерно вдаєте.
Маг. Що саме?
Лора. Дурість. Коли людина закохана, конче чинить якісь дурниці.
Маг іще раз із виглядом переможця позирає на пожильців-чоловіків. Заходить Доктор С.
Доктор С. Лоро! Панове, залиште нас, будь ласка, удвох.
Лора. І мови бути не може! Маг щойно попросив моєї руки! Еге ж, месьє Маже?
Доктор С. Лоро, справа дуже серйозна.
Лора. Але в мене теж справа серйозна! (Раптом стає дуже сумною.) Принаймні мені дуже хотілося б…
Доктор С. Я маю поговорити з Жульєном.
Жульєн здригається від страху. Решта шанобливо віддаляються.
Лора швидко крокує до коридору Ж. Проходячи повз Жульєна, вона не втримується — і звертається до нього.
Лора. Ви правильно зробили, що відмовилися. Там, на землі, я неодмінно у вас закохалася б.
І, не даючи йому часу на відповідь, Лора виходить услід за Магом.
Доктор С. Жульєне, вас щойно завезли до операційної. Лікарі знайшли численні внутрішні ушкодження.
Жульєн. Я видужаю?
Доктор С. Принаймні вони зроблять для цього все. (Трохи помовчавши.) Ви переживаєте дуже важливу мить.
Жульєн. Навіщо ви це мені кажете?
Доктор С. Бо не хочу від вас щось приховувати.
Збирається йти.
Жульєн. Як?! Це все?
Доктор С. Хіба мало?
Виходить, залишивши Жульєна самого, зануреного в болісний смуток.
У просвіті коридору з’являється Лора. Вона не відводить погляду від Жульєна, ніби читає його думки. Потім лагідно, без кокетства звертається до нього.
Лора. Не бійтесь.
Жульєн (агресивно). Хотів би я на вас подивитись у такому становищі!
Лора. Але я саме в такому становищі.
Жульєн (раптом збагнувши). Даруйте… (Вимучено всміхається.) Немає нічого банальнішого, ніж думати, буцімто ти унікальний.
Лора. Якби вам довелося подорожувати у валізі, чим би ви хотіли, щоби її було напхано — цвяхами чи шовком?
Жульєн. Ясна річ, шовком.
Лора. У такому разі не бійтесь. Оскільки ви однаково не можете знати, що буде далі, краще віддавати перевагу шовку. Спробуйте заспокоїтися.
Жульєн. Ви хоч трохи здогадуєтеся про те, що коїться там, угорі?
Лора. Я маю надію…
Жульєн (збентежено). Як вам вдається бути такою оптимісткою?
Лора. Бо інакше не можна. Я звикла всюди докладати зусилля — певно, тому, що у м’язах моїх сили немає. Я люблю життя безодмовним коханням — але люблю шалено! Смерть я люблю також.
Жульєн (раптом усвідомивши, що вона його приваблює). Ви, певно, подобаєтесь чоловікам.
Лора. Ні, я їх лякаю. Хіба може серйозний хлопець закохатись у таку, як я? Усі ж знають, що жити мені залишилось недовго. Усім відомо, що я не зможу ні виносити дитя, ні привести його на світ. На землі я — тільки привид жінки, примара. Я не можу запропонувати майбутнього. Вони там, унизу, живуть так, ніби безсмертні: не кохають, а інвестують.