Жульєн. Я вам не вірю.
Лора. Одного разу до мене залицявся хлопець. Телефонував мені, навідувався, надсилав мені квіти, казав, буцімто я була найважливішою жінкою у його житті. І я майже повірила. А потім подруга розповіла мені дещо про нього: кількома роками раніше від хвороби померла його сестра-близнючка. Хлопець не міг у це повірити, хотів усе повернути. Розумієте? Через мене він звертався до іншої. А я була ніби прозора. (Помовчавши трохи.) І я перестала його приймати. (Ще трохи помовчавши.) А найгірше те, що він дуже страждав.
Жульєн. А тепер?
Лора. Він одружений зі здоровою жінкою, вони чекають на дитину — він аж сяє від щастя! Кохання до мене було лише частиною жалоби. (Помовчавши.) Ненавиджу співчуття! Не хочу, аби мені співчували! Почуваюся брудною! (Ще трохи помовчавши.) На вашу думку, я страшенна гордячка?
Вибухає дзвоник. Миготять лампочки. Жульєн і Лора аж підстрибують від несподіванки. Вбігають Доктор С. і помічники. Доктор С. зважує ситуацію і обертається до Жульєна.
Доктор С. Жульєне, ваша черга.
Жульєн настрахано заклякає. У його жилах холоне кров. Його охоплює майже тваринний страх.
Жульєн. Моя?
Доктор С. Так, ваша. Ходімо до ліфта.
Однак Жульєн — ані руш.
Двоє помічників підходять до нього й ведуть до ліфта. Доктор С. кладе руку йому на плече, намагаючись заспокоїти. Проте Жульєнові важко стерпіти пронизливий дзвоник і незрозуміле очікування. Він тремтить.
Жульєн (сам до себе). Помру… Певна річ, я помру…
Раптом він виривається з обіймів Доктора С. і обертається до Лори, ніби прагнучи знайти якийсь вихід.
Жульєн. Мені страшно…
Лора. Не варто боятись. Я, наприклад, ніколи не боюся.
Жульєн. А я боюся! Лоро! Скажіть мені щось!
Лора. Що я вам маю сказати?
Жульєн (мов у пропасниці). Про себе. Ну ж бо, хутчіш, кажіть! Покваптесь — у мене немає зайвого часу! Де ви мешкаєте?
Лора (відповідає так само квапливо). У великому будинку на березі моря, з вікнами завширшки з обрій!
Жульєн. А пляж там є?
Лора. О так! Довгий, білий, із синіми хвилями. Обожнюю, коли мене возять алеєю понад пляжем!
Жульєн. А що ще? Що вам подобається робити?
Лора. Мріяти. Слухати музику. А вслухаючись у музику, я вслухаюсь у довколишню тишу.
Жульєн. А що ще?
Лора. Ще? Читати — пожадливо читати, намагаючись прожити усі ті життя, яких мені не дано прожити.
Жульєн. А ще?
Лора. Здається… я хотіла б закохатись.
Жульєн (сумно). І я теж… (Раптом, зиркнувши на Лору, він щиро випалює.) Ви така чарівна!
Лора (занепокоєно). Навіщо ви це мені кажете?
Знову лунає дзвоник, проте ліфт досі не прибув. Жульєн використовує останні миті.
Жульєн. Бо відколи я вас побачив, я думаю саме про це, проте досі не завдавав собі клопоту це вам сказати. (Із запалом.) Коли ви постали у цьому клятому ліфті, я побачив дивовижну, прекрасну, величну панну, подібну до екзотичної перлини. І подумав: я, звісно, не красень, проте хіба це має значення — її вроди стане на двох!
Лора. Замовкніть.
Жульєн. А потім Доктор С. назвала вас Лорою — два простенькі склади, як у слові bonjour: «Бонжур, Лоро!» Дві ноти цього слова складають вуста, немовби для поцілунку. І я подумав: звісно, я лише якийсь Жульєн, проте хіба це має значення — музики її імені стане на двох!
Лора. Замовкніть.
Жульєн (набагато впевненіше, хоч і не помічає цього). А потім я спостерігав за тим, як ви сперечалися з Доктором С., — достоту постать на носі корабля, що, усміхаючись, зустрічає шквали, піну і бурю! І я подумав собі: я, звісно, не сміливець, проте хіба це має значення — її мужності стане на двох!
Лора. Замовкніть.
Жульєн. І щойно я побачив цю силу — як одразу відчув і слабкість. Вона виникає із надміру сили, що може миттю вщухнути. Тож я сказав собі, що ви, певно, потребуєте чиєїсь підтримки, міцної руки. (Із усмішкою.) В іншому житті — житті, від якого я, напевно, ні за що не відмовився б, я подав би вам обидві руки. Усього цього я вам не встиг сказати… Навіть зараз є речі, яких я вам не кажу: що хотів би опинитися разом із вами у великому будинку на березі моря, слухати музику разом з вами і примусити вас менше читати — аби ви вдихали життя повніше!