Доктор С. Я знаю, що сталося. Ви на мить мало не вийшли з коми.
Жульєн (усміхається). Справді? Що ж, це добре. Туман розвіявся. (Раптом, наче згадавши.) А що Лора?
Доктор С. Нічого не можу сказати.
Жульєн. А про що говорять там, унизу?
Доктор С. Їй треба пересадити серце. Це єдине можливе рішення.
Жульєн. Шанси є?
Доктор С. «Шанси» — занадто сильне слово. Аби вона вижила, хтось має померти. Хтось, кого привезуть до лікарні Сен-Луї. Причому протягом кількох найближчих годин.
Жульєн. А ви не знаєте, хто б це міг бути?
Доктор С. Я ніколи не знаю, хто помре зараз, а хто — завтра.
Жульєн. Але ж вас ставлять до відома?
Доктор С. (хитро усміхаючись). Хто?
Жульєн. Бог, чорт або доля — звідки мені знати? Певно, є Книга, в якій усе занотовано. (Майже кричить.) Що там, у тих ваших теках?!
Доктор С. (притискаючи теки до себе). Там інформація.
Жульєн. То зробіть щось!
Доктор С. Інформації там небагато. Ваш характер. Ваше здоров’я. Ваша історія. Але — не ваш вибір. (І раптом починає пояснювати.) Ви потрапляєте у світ навантажені знанням, нав’ючені спадковістю, родичами, оточенням, прив’язані до місцини, країни, мови, епохи. Усе вас різнить, відділяє від інших, проте є єдине, що робить усіх вас однаковими: ви — вільні. Вільні, ви розумієте? Ви можете нівечити свої тіла, різати собі вени, мучити себе нещасливим коханням, скніти в думках про минуле, здійснювати подвиги, приймати хибні рішення, псувати собі життя і квапитися до смерті. Повірте: немає Книги Долі — лише кілька нотаток в анкеті. Скупа інформація. Єдине, чого не можна обчислити, — ваша свобода.
Жульєн. Господи, що за дурниці! Хіба бідолашна Лора може зробити вибір?! Вона ж народилась у тілі, яке не працює!
Доктор С. І все ж вона мала вибір: не терпіти цього, вдавати хвору, пірнути в депресію і, врешті-решт, наблизити смерть. Проте вона обрала любов до життя — вона легка, життєрадісна, любить усе довкола. Від народження занурена в тінь, вона обрала яскраве світло. Кожен, кому пощастило познайомитися з Лорою, згадує про неї, мов про яскравий спалах.
Жульєн. Я кохаю її.
Доктор С. прямує до коридору Ж, аж раптом обертається до Жульєна.
Доктор С. (лагідно). Я це зрозуміла.
Жульєн. Хіба це не дурість, скажіть?
Доктор С. Кохати? Дурість? У жодному разі! (Помовчавши трохи.) Навпаки — ви маєте зазирнути в себе і чесно сказати: чи справді ви кохаєте Лору… чи закохалися тільки тому, що це було неможливо…
Жульєн мовчить, приголомшений цим зауваженням.
Доктор С. Я піду до неї. Дайте мені кілька хвилин.
Вона виходить у коридор В.
Президент зіштовхується з нею і дивиться, як вона зникає у коридорі.
Президент. Ну, як завжди!.. Доктор С. іде саме тоді, коли з’являюсь я!
Він падає у крісло перед Жульєном. Здається дуже збентеженим.
Президент. Цікаво, чи не припустився я грубої помилки…
Жульєн (поринувши в думки). Чи не помилився і я…
Президент. Люди начебто ввічливо теревенять, здають тобі добрі карти — аж раптом усе йде шкереберть!
Жульєн. Саме так.
Президент. Я звернув не туди.
Жульєн (зненацька реагує на його слова). Хіба? І ви теж? (Майже глузливо.) Ти диви — цей готель охопила справжнісінька пошесть сумнівів!
Президент. Хлопче, лише дурні не змінюють думок. І повірте мені: дурнів я знав чимало.
Жульєн. Навіть не сумніваюся.
Президент (не зважає і веде далі). Не варто було мені зізнаватися, що я був членом клубу «Пантери». Якщо Доктор С. зажадає туди увійти, мої колеги не приймуть якогось другорядного лікаря з передмістя. Відколи я обмовився про «Пантер», вона зиркає на мене кривим оком. Доведеться за це платити…
Жульєн. Пане Президенте, зосередьтесь, будь ласка: ви справді гадаєте, що тут комусь є діло до клубу «Пантери»?
Президент (не вагаючись). Аякже! Будь-хто хотів би стати його членом! Усі, з ким я знайомий, рано чи пізно силкуються будь-що увійти до клубу «Пантери»!
Жульєн (підводиться). Пане Президенте, я, скажімо, ніколи не прагнув стати членом клубу «Пантери».