Президент (вражено). Справді?
Жульєн. Еге ж. Ніколи. І в майбутньому в мене такого бажання не виникне.
Президент (раптом збагнувши). А, зрозумів! Ви віддаєте перевагу клубу «Отарі»!
Жульєн. Ні.
Президент. А я вам кажу, що Доктор С. затялася саме тоді, коли я сказав, що є членом клубу «Пантери»!
Жульєн. Пане Президенте, ви хоч розумієте, чим Доктор С. займається з ранку до ночі? Вона супроводжує людей до життя або смерті. Скеровує долі…
Президент (вибухає сміхом). Невже? Ви що, повірили в дурнувату теорію Раджапура щодо місця, де ми опинилися?
Жульєн. Ну… певною мірою так.
Президент (не в змозі стриматися від сміху). Місце між землею і небом, де ми змушені чекати, поки не вирішиться доля? Жити чи вмерти? Піднятися ліфтом чи спуститися? Готель між двох світів!
Жульєн. Авжеж. Саме так.
Президент (усміхається). Свята простота!
Жульєн. Проте коли я прибув, мені здалося, що ви піддакували цій…
Президент. Я удавав! Вірить у це лише блазень у тюрбані. І ще кілька пожильців. Доктор С. дозволяє їм у це вірити — тільки б не заважали її роботі. Я й сам удавав, ніби вірю. Перечити їм не варто.
Жульєн. То де ж ми, на вашу думку?
Президент. У психіатричній лікарні.
Жульєн. Що?!
Президент. Це ж очевидно! Тут же самі божевільні!
Жульєн здивовано розводить руками.
Жульєн. А ви тут що робите?
Президент. Я тут помилково. Коли я впав, швидка помилилась лікарнею. Я вже два дні торочу про це Докторові С.
Жульєн. А як ви поясните те, що я вже не відчуваю вивиху? Як пояснити й те, що Лора може рухатись і танцювати, що їй уже не потрібне крісло?
Президент. Самонавіювання.
Жульєн. А те, що в кімнаті ви можете чути розмови дружини й синів?
Президент. Оце і справді дивно… Проте й цьому можна знайти пояснення.
Жульєн. Пояснення — це саме те, що ви заперечуєте.
Президент. Та годі вам, хлопче, будьмо серйозні. Таке місце просто не може існувати. Про нього ніде не згадується. Якби ви отримали релігійну освіту, то знали б це так само добре, як знаю я: ми повинні постати прямісінько перед Богом.
Жульєн. Хтозна, можливо, ваш Бог — лише наступний етап…
Президент. Нісенітниці. Цього у священних текстах немає.
Жульєн. Погляньте навколо — цей ліфт, ця стійка, ці стіни…
Президент. Усього цього не існує! Я — формаліст. Не існує — і крапка!
Жульєн. Що, і мене теж немає?
Президент (дуже фальшиво). Звісна річ! Я ж формаліст!
Жульєн. Як ви можете заперечувати те, що вас оточує?! Я — тут, ви теж — тут, ми всі тут! Як можна сперечатися з дійсністю? Як можна проходити повз речі й людей — і не бачити їх?!
Президент. Хлопче, все дуже просто: справа у вихованні. Це називається «мати переконання».
Жульєн. Пане Президенте, але ж ви усвідомлюєте, що пояснити можете не все?!
Президент. Звісна річ. Однак, хлопче, якщо ми не в змозі щось пояснити, то що маємо робити? Хіба не звертаємось ми до наших переконань?
Жульєн. Отже, у переконання ви вірите більше, ніж у те, що бачать очі.
Президент. Ясна річ. Хлопче, життєвий шлях — темний, брудний і плутаний, і саме тут нам у пригоді стають переконання. Вони мов ціпок і ліхтар — без них шляху не подолаєш! Іншої користі від них немає. А ви забагато міркуєте.
Жульєн (знесилено). А ви бубоните, мов барабан! Звучить, бо порожній!
Президент (вражено). Даруйте?!
Жульєн (наслідує Мага). Кажу — порожній!
Президент (знизує плечима). Пхе… Бозна-що! Не дивно, що ви віддаєте перевагу клубові «Отарі»!
Заходить Маг, тримаючи за руку Лору. Щасливі, вони сміються.
Лора (Магові). Шкода, що минулого разу вас не було.
Маг. Сподіваюся, ви ще довго будете серед нас.
Лора (дивиться на Жульєна). Я теж на це сподіваюся.
Жульєн підводиться. Вони з Лорою поволі зближуються, не відводячи поглядів одне від одного.
Розлючений Президент виходить. Чути, як він ляскає дверима своєї кімнати.