Жульєн. Ми що, кохаємося?
Лора. Атож…
Вони пильно дивляться одне на одного. Маг, раптом відчувши себе незручно, ховається за газетою.
Жульєн (сп’яніло). Де взятися такій глибині в одній миті? Хіба час може бути таким бездонним?
Лора (так само). О, в миті може ховатися вічність…
Вона раптом здригається і заходиться плачем. Жульєн кидається до неї і обіймає. Маг піднімає голову від газети.
Жульєн. Що сталося?
Лора. Не знаю… зненацька це стало сильнішим за мене… я відчула себе такою виснаженою…
Жульєн. Ходімо полежимо у моїй кімнаті.
Підводяться. Жульєн підтримує Лору, допомагаючи вийти, — вона здається змученою.
Лора. Жульєне, нас розлучать, це буде жахливо, нас розлучать!
Жульєн (заспокоюючи її). Та годі тобі, слід вірити…
Лора. Жульєне, ніщо не триває довго — мені це добре відомо. Нас розлучать…
Жульєн. Ходімо.
Він бере її за руку, і вони виходять. Маг дивиться їм услід. Служники, які щойно увійшли, також спостерігають за ними.
Маг обертається до служників у білому.
Маг. Гей, янголи, вам також трапляється любити?
Замість відповіді вони з ніжністю дивляться одне на одного.
Маг. Що ж, дорогенькі, — бачу, ви тут часу не гаєте! (Підходить до них.) Однак… як щодо сексу? Як ви це робите?
Янголи здивовано перезираються, ніби погано зрозумівши запитання.
Маг (задоволено). Ну хоч якась справедливість! (Відповідає на їхнє німе запитання.) Хто, я? Не сказав би, що я був видатним коханцем. Чому? (Дивиться на себе у дзеркало.) Ніколи не вважав, що це може викликати справжні почуття. (Янголи дуже здивовані.) Хіба? Таке враження, що я все життя помиляюся поверхом! (Кривляється.) Якщо хочете, можемо якось увечері повернутися до цієї розмови…
Заходить Доктор С.
Доктор С. Мені треба з вами поговорити.
Маг. О, у вас про мене новини?
Доктор С. Так.
Сідає біля нього. Вона ніби трохи збентежена. Маг лагідно усміхається їй.
Доктор С. Те, що я зараз зроблю, виходить за рамки моїх повноважень. Згідно з правилами, я не повинна вас повідомляти. Проте ви тут уже шість місяців і… я до вас прив’язалася.
Маг. Нічого собі… пахне смаленим…
Доктор С. (різко). Вам не кращає. Лікарі хочуть вас відключити.
Маг ошелешений.
Доктор С. Мені дуже шкода. Непросто таке почути.
Маг. Тобто мене хочуть вимкнути, мов якийсь фен… (Помовчавши трохи.) Я й не знав, що впав так низько, що моє життя залежить від якоїсь розетки, від медсестри, що тиняється довкола мене… (Ще трохи помовчавши.) Чого ж вони чекають?
Доктор С. Дозволу.
Маг. Ось тобі маєш! І хто його має дати?
Доктор С. Ваш небіж. Це ваш єдиний родич.
Маг. О Боже! Що, отой блазень, у якого під носом весь час збиралися жовті бульби?! Сподіваюся, він пам’ятає про всі ті полуничні цукерки, що я їх йому дарував… та про всі різдвяні вечори, проведені разом. Сподіваюсь також, що він не здогадався, — адже я дурив його в карти!
Доктор С. Поки що його не знайшли — з ним не вдається зв’язатись.
Маг (із усмішкою). Малюк завершує навчання у Штатах. (Із гордістю.) Тільки подумайте — у Сполучених Штатах!