Волоцюга. На того вченого. Він облаштувався тут, у Принстоні, працює в місцевому університеті. Та його в усьому світі знають! Найнштайн — чули? Такий собі Альфред Найнштайн.
Айнштайн. Певно, Альберт Айнштайн?
Волоцюга. Авжеж! Судячи зі світлин у газетах, ви — викапаний він.
Айнштайн (весело). Ви не перший це помічаєте.
Волоцюга. Дивний суб’єкт цей Айнштайн.
Айнштайн. Певна річ.
Волоцюга. Нобелівський лауреат із науки.
Айнштайн. З фізики.
Волоцюга. А хіба фізика — не наука?
Айнштайн хитає головою.
Айнштайн. Ви в курсі, що він відкрив?
Волоцюга. Америку?
Айнштайн. Теорію відносності.
Волоцюга. Еге…
Айнштайн. E=mc2. Чули про таке?
Волоцюга. Оце й усе? А він не дуже-то й гарував!
Айнштайн. Хочете, поясню вам, що тут до чого?
Волоцюга. Оце вже ні!
Айнштайн. Є один спосіб…
Волоцюга. Мовчіть! Не хочу чути жодного слова! Він геній, і доказом є те, що я нічого в цьому не тямлю. І годі тут козиритись: коли бачиш, як ви «вправляєтесь» із човном, розумієш, що про E=mp2 розповідати не вам.
Айнштайн (повчальним тоном). E=mc2.
Волоцюга. Mc2?
Айнштайн. Mc2.
Волоцюга (знизуючи плечима). Дурня якась, їй-Богу.
Айнштайн. Ні, не дурня.
Волоцюга. Дурня — авжеж, дурня!
Айнштайн. Ні.
Волоцюга. А ви доведіть!
Айнштайн. Це може забрати чимало часу.
Волоцюга, вирішивши, що його хочуть обдурити, гмикає.
Волоцюга. Отакої! Та ви боягуз! Така собі відмовка… (Айнштайн відходить від нього.) До речі, краще б вам не бути отим Найнштайном, бо коли я його зустріну, то намну йому вуха!
Айнштайн, який уже ішов був геть, здивовано зупиняється.
Айнштайн. Та що ви кажете?
Волоцюга. Або дам копняка. Щось одне на вибір.
Айнштайн. І хто обиратиме: ви чи Айнштайн?
Волоцюга. Звісно, що я! Подивлюся, що ближче — зад чи вуха, — і дам йому прочухана!
Айнштайн. Що ж, я чекаю — вперед! Ось мої вуха.
Підходить до волоцюги.
Той глипає на нього, не розуміючи.
Волоцюга. Тобто?
Айнштайн. Мніть, ну ж бо! Критикуйте!
Волоцюга. Вас це не стосується. До вас у мене немає претензій. (Жартівливо.) Дорікну вам хіба тим, що наслідуєте моє вбрання!
Айнштайн. Справді — у нас ніби один кравець.
Волоцюга. Точно! Один на двох! І звати його пан Злидень!
Айнштайн (підігрує). Завжди шиє на кілька розмірів більше.
Волоцюга (підхоплює гру). Авжеж! І знається на брижах!
Айнштайн. А тканину обирає таку, щоби притягувала плями.
Волоцюга. Саме так можна подолати одноманітність: змінюємо подобу, не переодягаючись.
Сміються.
Волоцюга. Шкарпеток, бачу, ви не носите?
Айнштайн. Ніколи. Великий палець завжди проверчує в них дірки.
Вони вибухають реготом. Нарешті кригу між ними зламано.
Волоцюга плескає Айнштайна по плечу, показуючи на яхту.
Волоцюга. Гей, ти в кого поцупив човен?
Айнштайн усміхається.
Айнштайн. Хочете, покатаю?
Волоцюга. У жодному разі — ненавиджу воду!
Айнштайн. На жаль, в озерах Нью-Джерсі хлюпотить не пиво. Одначе ми могли б…
Волоцюга. Кажу ж: ні! Я не вмію плавати.
Айнштайн. А плавати не доведеться.
Волоцюга. Коли за штурвалом ти? Доведеться — це вже напевно!
Айнштайн похмурніє. Волоцюгу це явно потішає.
Волоцюга. От бовдур! Це ж треба — бути подібним до Найнштайна! Це ж просто божевілля якесь! Очі, мов у спанієля, зачіска — мов після вибуху! І у вас те саме!
Айнштайн. Мені про це кажуть уже повні п’ятдесят п’ять років.
Волоцюгу аж підкидає.
Волоцюга. Чорт забирай! (Він знову підскакує налякано і відступає.) То це справді ви?!
Айнштайн ствердно киває головою.