Вона показує Жульєнові на екран, де блимає сила-силенна лампочок, а графіки-індикатори підстрибують і падають униз.
Доктор С. Усі пацієнти — чоловіки та жінки, — які лежать у палаті там, на Землі, переживають найскладніші миті свого життя. За ними наглядають лікарі, медсестри та рідні, у хворих уведено різноманітні рурки, системи та електроди. Усі вони — у стані, який ви, люди, називаєте комою. Себто між життям і смертю. Тобто тут.
Вона відводить Жульєна до крісла. Він мовчить, наче причарований.
Доктор С. Саме тут, у «Готелі між двох світів», вам доведеться чекати своєї долі. Тут вас позбавлено болю, від якого ваше тіло страждає там.
Жульєн (його майже вдалося переконати). Я вам не вірю… Хочете переконати мене, що моє тіло деінде?!
Доктор С. Кісточка болить? Ні? Але ж тільки два дні тому у вас був жахливий розтяг, нога спухла — ви й кроку не могли ступити. То як, болить?
Жульєн легко рухає ногою.
Доктор С. Ось бачите! Ваше понівечене тіло, сплетене із плоті й нервів, лежить у реанімації. А ви чекаєте тут.
Жульєн. Чекаю на що?
Доктор С. На вирішення своєї долі. Вас можуть урятувати — і ліфт повезе вас униз, на Землю. А можуть і не впоратись — тоді ліфт повезе вас угору.
Жульєн похитується, мовби його хтось ударив. Він поволі роззирається, приголомшений.
Жульєн. Нагору?
Доктор С. Наразі інформації цілком достатньо.
Жульєн. Що там, нагорі? Смерть?
Доктор С. Те, що ви називаєте смертю.
Жульєн. І більше нічого?
Доктор С. Усунення цього життя. (Після паузи.) У мої обов’язки входить забезпечити вас усією необхідною інформацією для переходу.
Жульєн. На кого ви працюєте?
Доктор С. помічає, як спалахує і відразу гасне лампочка над коридором Ж. Вона поривається йти.
Жульєн. А що означають оці коридори — В і Ж?
Доктор С. Як? Ви й досі не здогадалися? Коридор Ж для жертв — тих, із ким стався нещасний випадок, а коридор В — для волонтерів, себто для самогубців.
Жульєн. Отже, ви помилилися! Мене поселили до коридору В. А я ж не заподіював собі смерті, то був нещасний випадок!
Доктор С. Та невже?
Жульєн. Я не навмисно скерував авто на дерево!
Доктор С. Та невже? (Сердито.) Месьє Порталь, у вашій крові було забагато алкоголю — ви ж уже роками пиячите! Ви пробували й інші наркотики — то м’якші, то жорсткіші, то дорожчі, то дешевші, — проте лише алкоголь забезпечував вам утечу. Справи ваші йшли кепсько, газета сходила на пси — а ви не звертали уваги! Що не день, то дивнішою видавалася колегам ваша поведінка. Вже кілька місяців, як ви пустились берега і явно прагнули якогось кінця. Тож хіба дивно, що, коли зранку вас знайшли в автівці, розбитій об дерево, та ще й із великим вмістом алкоголю в крові, — всі вирішили, що йдеться про суїцид: давно замислене самогубство.
Жульєн німує, відваливши щелепу.
Жульєн. Давно замислене? Ким? Мною?!
Доктор С. Звісна річ. Алкоголь — це повільний суїцид для ледарів. (Зненацька уриває розмову.) Прошу мені вибачити — маю-бо інших пацієнтів.
Виходить.
Жульєн сідає і мовчки сидить, не в змозі відійти від шоку.
До кімнати зазирає Маг. Він одягнув тюрбан, прикрашений місячним каменем. Маг перевіряє, чи Жульєн сам, а тоді підходить і подає свою візитівку.
Маг. «Маг Раджапур, ясновидець. Пророцтва на замовлення, астрологія, спілкування з померлими, обертання столів, гадання на тельбухах курки і трансцендентна медитація. Маг Раджапур — усі знання, що тисячоліттями плекалися на Сході». (Після паузи.) Я маю інше ім’я. Насправді мене звали Марселем. Марсель Пелюша. Народився на вулиці Фій-дю-Кальвер, біля площі Республіки у Парижі. Як це могло статись? Як могли так помилитися ці малі і прудкі розумниці хромосоми?!
Жульєн раптом виходить із заціпеніння. Він розлючений.
Жульєн. Ви з мене що — знущаєтесь?!
Маг. Певною мірою. Проте є люди, яким тільки цього й треба. Вони мені навіть приплачують.