Кленсі показав пальцем на номер.
— З Мічігану, га?
Ключник кивнув і, занімілий, чекав, що буде далі. Людській витримці є межа, думав він, і я цієї межі досяг.
— «Край озер і річок», — уголос прочитав Кленсі напис на номерному знаку. — Кажуть, у вас там гарно рибка ловиться.
— Атож… ловиться.
— Коли-небудь зберуся до вас у гості. Я сам теж рибалка.
Ззаду нетерпляче засигналили. Кленсі відчинив перед Ключником дверцята форда — видно, згадав про свої обов’язки.
— Рушайте.
«Біло-зелений номерний знак. Що ж нам, збіса, про нього казали?»
Ключник увімкнув мотор, і форд рушив. Кленсі дивився вслід. Точно додержуючись дозволеної швидкості, подумки знову й знову повторюючи свою клятву, Ключник виїхав на міст.
«Біл-зелений знак»… Кленсі похитав головою й повернувся на перехрестя. Недарма його назвали найпослідущим тупаком з-поміж усіх полісменів Нового Орлеана.
15
Після тяжкого дня сутінки огортали місто, мов випари заспокійливого наркозу. Незабаром, думав Пітер Макдермот, настане ніч, і прийде сон, а з ним — на якийсь час — і забуття. Завтра картини сьогоднішніх подій, що врізалися в мозок, трохи потьмяніють. Так, із сутінків починається відлік часу, що врешті-решт загоїть усі рани.
Якщо не забуття, то хоч розраду давала праця. А останні кілька годин він працював без перепочинку.
Сидячи самотньо в своєму кабінеті, Пітер подумки оглядав зроблене й те, що мав ще зробити.
Невимовно тяжка процедура ідентифікації мертвих і сповіщення їхніх родичів була позаду. Адміністрація домовилася також із поховальною конторою про організацію похорону.
Подбав Пітер і про те, щоб поранені в лікарнях були забезпечені всім потрібним.
Страхові інспектори — похмурі чоловіки, що добре уявляли собі, яких збитків завдасть компанії ця аварія, — прискіпливо розпитували свідків, стенографуючи кожне їхнє слово.
Перед Пітером лежала на столі заява головного інженера про звільнення з роботи. Пітер мав намір задовольнити це прохання, поклавши йому пристойну пенсію за багаторічну службу в готелі.
Серед нерозв’язаних справ були й зовсім неприємні.
Годину тому до Пітера навідався капітан Йоллес — прийшов поділитися враженнями від розмови з герцогинею Кройдонською.
— Дивишся на неї, — розповідав Йоллес, — і думаєш: що ховається під оцим крижаним панциром? Невже жіноча душа? Чи усвідомлює вона, що її чоловік загинув? Я бачив його труп. Бр-р-р, страшно згадувати. А вона стояла собі й дивилася. Будь-яка нормальна жінка знепритомніла б. А ця — хоч би скривилася! Як з гуски вода.
Потім, відповідаючи на Пітерове запитання, Йоллес сказав:
— Так, її судитимуть як співучасницю. Після похорону ми арештуємо її. А чим це для неї обернеться — хтозна. Адвокат, гадаю, побудує захист на тому, що вона сліпо виконувала волю чоловіка, якого вже немає серед живих… Як це приймуть присяжні — побачимо…
Огілві мав теж стати перед судом як співучасник злочину.
— Можливо, йому дадуть і деякі інші статті, — зауважив Йоллес.
— Це вже вирішуватиме окружний прокурор. Так чи так, раджу шукати йому заміну, бо раніш як за п’ять років ви його не побачите.
Капітан Йоллес пішов, і Пітер сидів тепер у цілковитій тиші. Порушили її кроки в приймальні й легенький стукіт у двері.
— Прошу! — гукнув Пітер.
Це був Елоїс Ройс. Молодий негр ніс перед собою тацю, на якій стояла пляшка мартіні й одна чарка. Він поставив тацю на стіл.
— Я подумав, що вам це зараз не завадить.
— Дякую, — всміхнувся Пітер. — Але сам я ніколи не п’ю.
— Я догадувався, що ви це скажете.
Ройс видобув з кишені другу чарку.
Вони пили мовчки. Після того, що вони вдвох недавно пережили, тости були недоречні.
Пітер спитав:
— Міс Леш уже прооперували?
— Так. Лікарі мають надію, що вона видужає.
Вони знову помовчали, потім Ройс сказав:
— Мені розповіли про ранкову нараду. Про вашу вимогу, і про те, що її задовольнили.
Пітер кивнув.
— У нашому готелі з дискримінацією покінчено. Раз і назавжди.
— Якщо ви чекаєте від мене слів подяки, то — даремно. Ви тільки зробили те, що мусили зробити.
— Ніякої подяки я не чекаю, а ви знову гороїжитеся. Я хотів би, до речі, знати ваші плани. Чи залишитеся ви з У. Т.? Він був би дуже радий. Крім того, у нас щодня виникає безліч правових проблем. Я міг би постійно забезпечувати вас роботою.