— Поки ви десь ходили, тут сталися дві досить серйозні пригоди, — сказав Пітер. — Але ми вже все владнали без вас.
«А може, й краще, що обійшлося без його участі, — подумав він. — Цей кабан, безперечно, не здогадався б зробити для Олберта Уеллса все те, що так вправно зробила Крістіна, та й в історії з міс Прейскотт не виявив би ні такту, ні співчуття». Не бажаючи більше псувати собі настрій думками про Огілві, Пітер холодно кивнув йому й підійшов до бюро оформлення.
Нічний реєстратор, з яким він недавно розмовляв по телефону, сидів за своїм столом. Пітер вирішив повести розмову в мирному тоні. Приязно всміхаючись, він сказав:
— Дякую за допомогу, тепер усе гаразд. Містер Уеллс спочиває в новому номері. Доктор Аронс домовився з доглядальницею, а наш головний інженер спорудив справжній кисневий апарат.
Коли реєстратор побачив Пітера, його обличчя закам’яніло, але, почувши ці слова, він полагіднішав.
— Я не думав, — що хворий у такому тяжкому стані.
— Якийсь час містер Уеллс був на волосинку від смерті. Через те я й допитувався, чому його перевели в цей злощасний номер.
Реєстратор покивав головою — мовляв, тепер я зрозумів.
— Це й справді неподобство. Запевняю вас, я особисто з’ясую всі обставини.
— На одинадцятому поверсі теж сталася неприємність. Ви не скажете, на кого записаним люкс 1126-27?
Реєстратор попорпався в картотеці й видобув картку.
— На містера Стенлі Діксона.
— На Діксона, кажете? — Це було одне з двох імен, що їх назвав Елоїс Ройс, коли вони вийшли з номера 555.
— Син торговця автомобілями. Містер Діксон-старший часто буває в нашому готелі.
— Дякую. Позначте в себе, що люкс звільнився; хай касир надішле рахунок поштою. — Тут йому спала на думку інша можливість. — А втім, не треба. Рахунок хай передадуть завтра мені, а я підготую листа з вимогою відшкодувати збитки.
— Добре, містере Макдермот. — Реєстратора наче підмінили. — Все буде зроблено, як ви кажете.
По-дружньому попрощавшись з ним, Пітер перейшов до незайнятого столу, за яким удень сидів один з молодших адміністраторів, відшукав у телефонній книзі номер Марка Прейскотта й назвав його телефоністці. За хвилину чи дві в трубці озвався сонний жіночий голос. Відрекомендувавшись, Пітер сказав:
— Міс Прейскотт доручила мені побалакати з Анною.
Той самий голос, вимовляючи слова на південний лад, відповів:
— Анна — це я. З міс Маршею щось сталося?
— Ні, з нею все гаразд, вона тільки попросила переказати, що залишиться на ніч у готелі.
— Даруйте, я не розчула, хто зі мною говорить, — сказала економка.
Пітер терпляче пояснив, а потім додав:
— Слухайте, якщо ви в чомусь сумніваєтеся, можете мені передзвонити. Наберіть комутатор «Сейнт-Грегорі» й попросіть, щоб вас з’єднали з адміністратором у вестибюлі.
— Гаразд, сер, я зроблю це, — зразу ж погодилася жінка. Менш як за хвилину їх знову з’єднали. — Ну от, тепер я спокійна, — сказала вона. — А то ми турбуємося за міс Маршу — батько її у від’їзді, не доведи, господи, скоїться щось…
Поклавши трубку, Пітер спіймав себе на тому, що Марша Прейскотт не йде йому з думок. «Треба буде побалакати з нею завтра, — вирішив він. — Зокрема, з’ясувати, що було перед тим, як на неї напали. І чому в номері був такий розгардіяш».
Він помітив, що Гербі Чендлер крадькома позиркує на нього з-за своєї конторки і, підійшовши до старшого розсильного, холодно промовив:
— Вам, здається, сказано було перевірити, що робиться на одинадцятому поверсі.
Очі на Чендлеровій тхорячій фізіономії невинно округлилися.
— А я перевіряв, містере Мак. Обійшов увесь поверх, і всюди було тихо.
«І це щира правда», — подумав Гербі. Кінець кінцем він наважився-таки піднятись на одинадцятий поверх, і там йому враз відлягло від серця, бо на той час було вже по всьому. Більше того, повернувшись у вестибюль, він дізнався, що обидві повії вже непомітно вислизнули з готелю.
— Може, ви недосить уважно прислухалися?
Гербі Чендлер уперто похитав головою.
— Я зробив усе так, як ви звеліли, містере Мак. Ви звеліли поїхати нагору — я й поїхав, хоч це не мій обов’язок.
— Що ж, гаразд. — Пітер відчував, що старший розсильний щось приховує від нього, але вирішив тим часом не припирати його до стінки. — Я з’ясую деякі обставини, і тоді ми, можливо, ще повернемося до цієї розмови.