Цей запис було зроблено у травні 1917 року. «Понаробити кімнат» на горищі домовласниця так і не змогла. Навіть однієї кімнати вона не встигла закінчити: залишилася порожня цегляна коробка. Так ось, значить, звідки вона!.. Тепер Льонька помчить на подвір'я і всім доведе, що він зовсім не хвалько, як гадає Тиха Таня, бо він таки довідався, звідки взялася ця таємнича кімната на горищі…
— Що це таке? Блюдця на підлозі? Сервіз на підлозі! Серед бруду! Серед мікробів! — пролунав раптом ззаду крик.
Льоня обернувся і побачив Калерію Гаврилівну.
— Ти що тут робиш? Що?!
— Я?.. Я… читаю…
— Він читає! Бібліотека на підлозі! Та як ти посмів?.. Як ти посмів займати мій посуд?!
— Я… Ми… Ми хотіли відремонтувати ваш стіл! Ваш столик! От я його і оглядаю! — випалив раптом Льонька.
— Хто це «ми»?..
— Ну, ми… БОБУПІШ організовує на подвір'ї майстерню… Під такою, знаєте, чудовою назвою… Ну, під такою назвою… «Що зламалось — усе відремонтуємо!» От! У вас столик зламався? Так? От ми його і відремонтуємо. І поставимо на ноги!
— А книги навіщо взяв? — з недовір'ям поцікавилася Калерія Гаврилівна.
— Книги?.. Вони ж заважали мені столик оглядати, от я й узяв. Ну, і почитав заразом. І таке вичитав! Ось послухайте, Калеріє Гаврилівно: «… горище ж у мене порожнісіньке! Треба б і там кімнат понаробити…» На горище хотіла людей загнати! І одну кімнату навіть побудувала, тобто майже побудувала… Тільки закінчити не встигла: революція їй завадила.
— Авжеж, вони вміли хазяйнувати! — зітхнула Калерія Гаврилівна. — А тепер ця кімната, певно, порожня стоїть? Га?..
Очі Калерії Гаврилівни спалахнули раптом від якоїсь несподіваної ідеї.
Та Льонька примусив їх погаснути:
— А от і не порожня! Там буде радіостудія. І ми щодня передачі влаштовуватимемо. Як от сьогодні вранці. Чули? Справжні передачі, а не просто платівки крутити…
— Як сьогодні вранці?! Щодня таке буде?! — від цієї звістки Калерія Гаврилівна навіть злегка похитнулася. — Ну вже вибачте! Я вас слухати не буду. Відразу вимикатиму!
Льоня хитро посміхнувся:
— Вимикатимете? Для цього вам доведеться вилазити он на той стовпчик! Бачите? Ви вмієте по деревах лазити?
Калерія Гаврилівна визирнула на подвір'я і зміряла очима старий похилений стовп з репродуктором, схожим на сріблястий дзвін, обернутий своїм круглим «жерлом» до вікна.
Очі «мадам Жері-внучки» звузились, віщуючи грозу, і Льоня поспішив повернутися до столика:
— Ми його відремонтуємо! Ось побачите! І не якісь там протези, а справжнісінькі нові ніжки поставимо. У нашій майстерні… ну, в оцій самій — «Що зламалось — усе відремонтуємо!»
ГОВОРИТЬ СЬОМИЙ ПОВЕРХ!
Льонька почував себе справжнім слідопитом. Захлинаючись від захоплення, він розповідав друзям про пригоду, в кожне слово якої сам щиро вірив:
— Становище було дуже важке: на кухні весь час сусіди. Та це й цілком зрозуміло: неділя! Довго я чекав слушного моменту, і от нарешті всі пішли… Але чи надовго?! Невідомо! У моєму розпорядженні було лише кілька хвилин. Та я ризикнув. Підійшов до столу «мадам Жері-внучки» і витяг з-під нього дві товстелезні шкіряні книжки. Мало не підірвався. Стіл важелезний: продукти, м'ясорубки, каструлі… Тільки-но я, значить, витяг книжки, стіл нахилився, і весь посуд задзвенів, посунувся униз. Я немов фокусник якийсь — однією рукою притримую посуд, а другою гортаю книгу. Чує моє серце, що десь тут повинно бути написано про горище! А почерк — жахливий, жодного слова не розбереш. І цілком зрозуміло — домовласниця! Навмисне так писала, щоб прості люди розібратися не могли… Нарешті знаходжу потрібний запис! І в ту ж мить… на кухні з'являється Клепальська! Вона як закричить! Як брязнеться — знепритомніла!.. Я однією рукою посуд притримую, другою її обмахую — до тями приводжу, а сам очима по рядках шастаю, до кінця дочитую!.. Довідуюсь про історію цієї таємничої кімнати! «Жері-внучка» лементує…
— Таж вона знепритомніла? — озвалася раптом Тиха Таня.
— Спершу знепритомніла, а тоді… опритомніла! Прийшла до тями! Як заверещить: «Що ти з моїм столом робиш? Зараз я міліцію покличу!» І тут раптом мене осінило. До чого, кажу, тут міліція? Я ж допомогти вам хочу. Столик ваш оглядаю… Ми його відремонтувати збираємось. Майстерню на подвір'ї відкриваємо! І просто так одразу таку кумедну назву цій майстерні придумав: «Що зламалось — усе відремонтуємо!». Уявляєте собі — повірила!..
— Чому ж кумедну назву? — знову перебила Тиха Таня. — Нічого немає кумедного. Може, й справді таку майстерню відкрити?