— Увага! Увага! Говорить «сьомий поверх»! — почав Вася. — Двадцять годин нуль-нуль хвилин за місцевим часом! Починаємо нашу чергову радіопередачу! Сьогодні ми познайомимо вас з творчістю юного мешканця нашого будинку Олега Брянцева з квартири номер сімнадцять. Слухайте «Політ джмеля» з відомої вам опери Римського-Корсакова!..
І ось швидким казковим джмелем закружляли, задзижчали по подвір'ю віртуозні звуки віолончелі.
— Це все-таки негарно… нечесно виходить… — пошепки мовив Юхим Трошин.
— Еге ж, таку славу створювати! — з затамованою заздрістю пошепки підтримав його Льоня, — Чужим смичком жар загрібати!
— Юхиме! Леоніде! — з веселою усмішкою прошепотів шофер Вася. — Все буде чесно-благородно. І ніяких чужих смичків! Дотримуйтесь спокою: мікрофон увімкнений!
— І нехай увімкнений! А я вимкну! — несподівано спалахнув Олег. — Це ж справжнісінький обман! Юхим правду каже!..
Вася вибалушив очі й трагічним голосом промовив:
— Ти мені не довіряєш?! Дайте дослухати музичну класику в тиші!
Усі притихли. А джміль кружляв по подвір'ю, то долітаючи до самого горища, то спускаючись униз — до садового столика, до гордої Ганни Степанівни, що не вірила вухам своїм.
Та ось віолончель замовкла. Її змінив голос шофера Васі:
— Ми обіцяли ознайомити вас з творчістю Олега Брянцева. І ознайомили! «Політ джмеля» передавався завдяки радіопідсилювачу, що його змонтував Олег Брянцев; по дротах, які він протягував; через динамік і репродуктор, які він встановлював на подвір'ї… Отже, ви ознайомилися з творчістю Олега. І блискучі результати цієї творчості! Дорога Ганно Степанівно, бабуся Олега, ви можете сьогодні пишатися своїм онуком! Ви хотіли, щоб він любив свій інструмент? Він і любить інструмент, а точніше сказати — інструменти: напилки, паяльники, рубанки — гарні робочі інструменти! І ми впевнені, що ви щиро радієте цьому! Ну, а музичний номер виконував лауреат Всесоюзного конкурсу…
ЕХ ТИ, ВИХОВАТЕЛЬ!
О двадцятій годині нуль-нуль хвилин у репродукторі щось зашурхотіло, заклацало, зашелестіло. Мешканці будинку чекали почути голос, який звичайно починав радіопередачу:
«Увага! Увага! Говорить сьомий поверх!..» Та замість того вони почули аж два голоси, що сперечалися один з одним.
— Ти цього, не зробиш! — говорила Тиха Таня.
— Що хочу, те й зроблю: я — головний! — пошепки заперечував їй Льонька.
— Ні, не зробиш! Я вимкну мікрофон!
— Тільки спробуй!
Таня с, як видно, спробувала, і репродуктор замовк. Потім він знову ожив — і чийсь третій голос сповістив:
— З технічних причин передачі почнуться через півгодини. Вибачте, будь ласка!..
Півгодини сварилися на «сьомому поверсі» Таня і Льонька.
— З пияцтвом треба боротися! — уперто наполягав Льонька.
— Правильно, треба. Але ж він не п'яниця, — спокійно відповідала Таня. Вона поклала мікрофон на дерев'яний стіл, сіла на нього й навіть близько не підпускала Льоньку.
— Ти зрозумій, — почав утовкмачувати Льонька, — він уже двічі приходив додому напідпитку. Владик бачив.
— Бачив! Бачив! На власні очі! — квапливо запевнив Владик.
— Ну от… Значить, він уже починає регулярно пиячити, і ми повинні покласти цьому край від самого початку. Тим більше, що Юхим переживає. Рюмсав навіть…
— Плакав! — тихо і твердо поправила Таня.
— Ну, плакав… А батько дуже соромиться Юхима, коли той бачить, що він напідпитку…
— Ще й як соромиться! Я сам бачив. На власні очі! — заторохтів Владик. — Навіть ховається у чужі під'їзди. І весь червоний якийсь…
— Ну от, бачиш! — Льонька закрокував по радіостудії. — Отже, у нього є совість. І якщо ми його вчасно пошпетимо, він усе зрозуміє і виправиться. Я такий фейлетончик напишу, що вмерти можна!
— От сам і вмирай!..
— Та ти повір мені, — продовжував своєї Льонька. — Я ж краще за тебе розумію. Хто «Жері-внучку» перевиховав? Я!.. У мене є досвід! І взагалі я — найголовніший! І наказую тобі увімкнути мікрофон!..
— А я не увімкну!
І не увімкнула! Передача почалася через півгодини, та Льонин фейлетон, від якого «просто вмерти» можна було, так і не прозвучав.
Це трапилося днів із п'ять тому. Льонька затаїв образу.
— Ну гаразд, — заявив він Тихій Тані. — Коли ще хоч раз побачу його п'яним, зачинюсь один у студії і так йому всиплю! І ти вже мені не завадиш! Захисниця знайшлася! З пияцтвом боротися треба!.. А ти, Владику, стеж!
Владик почав стежити — і вистежив. Рівно через п'ять днів, увечері, він, захекавшись, увірвався у дев'яту квартиру. Ні з ким не привітавшись, одразу пробіг до Льониної кімнати.