— Ви в якій справі?
— У цілком громадській! — відповів Єрьомкін.
— А точніше?
— Хочемо вчасно подати вам сигнал!
— Про що?
— Про те, що для дитячої кімнати, над якою шефствує цей самий… «Загін Правдивих»…
— «Справедливих!» — поправив його Фелікс.
— Так, так… саме так… Ми хотіли сказати, що для цієї самої кімнати наша квартира ніяк не придатна. Просто дітей шкода! Все-таки вони наше майбутнє…
— Чому їх має бути шкода? — здивовано запитав Фелікс. — Я думаю, що «Загін Справедливих» вносить розумну пропозицію. Міські організації цілком можуть її підтримати!
— Бачите, я вже пояснював… — знову почав Єрьомкін, смикаючи свій значок, куплений у газетному кіоску. — Я вже пояснював, що дітям там буде дуже незручно: виходити просто на вулицю, через балкон…
— Та що ви! — заспокоїв його Фелікс. — Діти так люблять все незвичайне. Вони так люблять перелазити через паркани, через перила, через балкони… Ми, вихователі, це чудово знаємо. От давайте запитаємо у Колі… Тобі б сподобалося входити до кімнати через балкон?
— Ще б пак! Я б давно вже й додому залазив через балкон, якби не жив на четвертому поверсі!
— Ось бачите… Отож не хвилюйтеся, будь ласка.
— А місця громадського користування? — дедалі тихше й тихше заперечував Єрьомкін. — Як бути з ними? Адже вони не пристосовані…
— Діти ходитимуть по черзі, по одному. Ми за цим прослідкуємо.
— Я розумію всю важливість постійного контролю за дітьми, що залишаються без нагляду! — промовив Єрьомкін.
— Ось бачите, як добре! — погодився наш Фелікс. — Здається, ми приходимо до спільної згоди.
— І я розумію, що ми, жителі нового міста, повинні зважати на всі складності першого періоду…
Я згадав твої, Олю, слова про те, що Єрьомкін дуже полюбляє проголошувати всілякі правильні фрази. Він дуже хоче, щоб усі навколо вважали його свідомим і передовим.
— Але я ще не висловив свого головного аргументу проти дитячої кімнати, виховне значення якої мені абсолютно ясне…
— Який же це аргумент? — зацікавився Фелікс.
У нього, як і у твоєї мами вчора, було таке серйозне обличчя, що я весь час з радістю думав: от як, виявляється, дорослі можуть іноді допомагати нам у наших справах і навіть у різних хитрих історіях, якщо тільки ми затіваємо щось справедливе, а не просто так бавимося знічев'я.
— Бачите, — упівголоса, ніби збираючись повідомити якусь таємницю, почав Єрьомкін, — нікому з вас, на жаль, не відомо, що ці дві кімнати призначалися для однієї сім'ї з нашого будинку, яка живе в дуже важких умовах. Там троє дітей…
— Та-ак… — замислився Фелікс. — Цього ми не знали. Проте там троє дітей, а тут будуть забезпечені постійною увагою десятки!
— Скільки?.. — тихо запитала Єрьомкіна, вперше за всю бесіду подаючи свій голос.
Але чоловік її вже зібрався на силі й не пішов, а просто-таки кинувся у бій за справедливість:
— Там, на п'ятому поверсі, мучиться у жахливих умовах сім'я чесних трудівників. Мати працює у школі, де вчаться діти будівельників. Вона таким чином має найбезпосередніше відношення до нашого будинку, спорудженого спеціально для будівельників і їхніх сімей. Дві маленькі дівчинки… між іншим, двійнятка, заважають одержати заочну освіту батькові, бо йому ніде готуватися до занять. Ви знаєте, якого значення надають у нас зараз заочній освіті! А старша дочка закінчує школу, вона ось-ось має вийти на широку дорогу самостійного життя… І в цей відповідальний момент ми, громадськість, повинні прийти їй на допомогу!
Єрьомкін, мені здавалося, ніколи не зупиниться. Але Фелікс підвівся з-за столу на весь свій зріст, і Єрьомкіни одразу спрямували очі вгору, щоб розгледіти: що він вирішив?
— Ось це здається мені переконливим, — сказав Фелікс. — Ми ще порадимося з міськими організаціями, але зерно істини у ваших словах є…
Кожного разу при словах «міські організації» Єрьомкіни перезиралися.
— Міські організації, — сказав Єрьомкін, — не можуть не поспівчувати становищу цієї сім'ї…
Білка за всю цю бесіду взагалі не зронила жодного звуку. А коли прощалася зі мною на розі, раптом прийшла до тями й вигукнула:
— Разюче! Разюче все вийшло. Це, звичайно ж, Оля все придумала, я розумію. Довела свою справу до кінця!
Я вирішив не розповідати Білці, що ще сьогодні вранці, до уроків, про все домовився з Феліксом і що ми з ним склали план спільних дій. Спочатку, правда, Фелікс сумнівався. Він казав, що сам піде в житлово-комунальний відділ і все владнає, що Ганні Іллівні одразу, «без звуку», як він сказав, видадуть ордер.