— Ти могла б попросити про це ввічливіше, — так тихо прошепотіла Олена Станіславівна, що почув її тільки я, а Неля не почула.
Я, Олю, не знав, чи писати тобі про все це. Але потім вирішив, що, коли написати все, як було, вийде ніби ще одне невигадане оповідання. І написав.
А Тимко почав, здається, трохи сумніватися, чи можу я вгадувати на відстані.
Коля
Оля пише Колі
Дорогий Колю!
Моя мама говорить, що до кожного хворого треба підходити індивідуально, зважаючи на особливості його організму й характеру. І до здорової людини, я думаю, треба підходити так само. Ти це взяв до уваги, Колю, при першій розмові з Тимком: адже він обожнює все незвичайне і таємниче. І ти, мені здається, любиш все це теж. Тільки дуже прошу тебе: не захоплюйся надто! Бо ви увесь час так і будете розмовляти один з одним пошепки й пташиними голосами.
І не треба лякати Тимка совиним уханням з-за рогу та іншими такими речами. Адже він дуже вразливий хлопчик. А нервувати йому, мама сказала, шкідливо.
Писати довгі листи мені тепер уже просто ніколи: дівчата так і пориваються у рукавичну майстерню. Рукавиці, виявляється, не тільки руки зігрівають: через них хлопці й дівчата почали ставитися до мене тепліше. І навіть Артамонов трошки змінився. Раніше він похмуро кепкував наді мною: «Рукавиць хіба у місті не вистачає? По дві пари на руку не натягнеш!» Дівчата відповіли йому, що наші рукавиці — домашнього плетення: вони м'якіші і взагалі, як подарунок, приємніші для рибалок. Він тільки усміхнувся. А тепер помовчує, ніби над чимось замислився…
І нарешті, Колю, найголовніше: про Тимкові «особисті таємниці». € у нього таємниці, але я не можу про них розповісти, бо він довірив їх мені по секрету. А чужі таємниці виказувати не можна. Це — нечесно й несправедливо.
Я розкрию тобі щось найнезначніше, чого Тимко й сам не приховує.
Ну от, наприклад, у Тимка є така особливість: він обідає за своєю власною системою — спочатку їсть друге, а потім уже перше. Так, по-моєму, на всьому білому світі ніхто, крім нього, не обідає. І якщо ти це сам «угадаєш на відстані», буде чудово.
Тимко записує у зошиті, скільки разів він прочитав якусь найбільш цікаву книжку чи проглянув захоплюючий фільм. Я запам'ятала, що «Гіперболоїд інженера Гаріна» він читав сім разів, а фільм «Подвиг розвідника» дивився разів одинадцять чи дванадцять. По-моєму, все-таки дванадцять! Угадай це «на відстані», — Тимко дуже здивується. Настільна його книжка — «Швамбранія». Чи точніше сказати, — «встільна»: вона завжди лежить у нього в столі, ліворуч. Він її нікому не показує, щоб не попросили почитати (це, здається, єдине, чим він не хоче ділитися!). А ти візьмеш і відгадаєш — знову, звичайно, «на відстані»: розкрий, мовляв, ліву шухляду столу, там у тебе «Швамбранія» схована! Він буде просто вражений.
Коли вже сказав, що вмієш вгадувати, то вгадуй, бо інакше він тобі не віритиме.
Зараз, Колю, знову поспішаю до майстерні: сьогодні всі дівчата повинні вилучити вдома у своїх бабусь вовну й принести її в школу. А решту матеріалу нам у порту дадуть. І взагалі все, що необхідно для роботи… Ну, біжу!
Оля
Коля пише Олі
Сьогодні, Олю, я знову потрапив у дуже скрутне становище… Потринькав я синицею з-за рогу дому, Тимко також відповів мені через віконце по-пташиному, а тільки-но я сплигнув з підвіконня в кімнату, він одразу зажадав:
— Відгадай, де зараз знаходиться Оля. Якщо ти справді умієш відгадувати.
— Розумієш, Тимко, я не можу зосередитися на тій людині, якої тут немає.
— А ти ж казав, що вгадуєш на відстані!
— На відстані, — почав викручуватися я, — знаходяться предмети і події, які я відгадую, — ну, скажімо, твій день народження чи несподівані знахідки, — але сама людина має бути тут, поряд зі мною. Я навіть за руку повинен взяти цю людину!
— А раніше мене ти за руку не брав.
— Просто забув. А сьогодні обов'язково візьму. І потім… Я не можу, бачиш, відгадувати на чуже замовлення, а тільки на своє власне.
— Чому? — здивувався Тимко. — А от у нас у клубі один відомий артист виступав, так йому просто із залу різні запитання задавали. І він одразу відгадував. Тільки червонів і потів. Мені мама з татом розказували.
— Ну, друже мій, то ж справжній артист. А я, можна сказати, з самодіяльності… Зате я не червонію і не потію!
— А як же «Операція МШО»? — запитав Тимко.
— Почнеться! Потерпи трохи. На все свій час. Я допоможу тобі знайти Олю, але, як би це сказати… через тебе самого.