— У нього були вороги?
— Я сказав би, що це дуже малоймовірно. Він не був — справді, він не був людиною такого виду.
— Тож усе зводиться, якщо я правильно вас розумію, до цього дому та до людей, які в ньому мешкають. Хто з цих людей міг його вбити?
Льюїс Сероколд повільно промовив:
— Мені дуже важко сказати це. У нашому домі мешкають слуги, члени моєї родини та наші гості. З вашого погляду, нікого з них не можна виключати, я думаю. Можу тільки сказати вам, що, наскільки мені відомо, усі, крім слуг, були у Великій Залі, коли Кристіан покинув її, і поки я був там, ніхто з неї не виходив.
— Ніхто взагалі?
— Я думаю… — Льюїс наморщив лоба, намагаючись пригадати, — О, так. Згоріли якісь пробки, і містер Волтер Хад пішов подивитися, в чому там річ.
— Це той молодий американський джентльмен?
— Так… і я, звичайно, не знаю, що тут було після того, як Едгар і я увійшли до цього кабінету.
— І ви не можете сказати мені нічого конкретнішого, аніж це, містере Сероколд?
Льюїс Сероколд похитав головою.
— Ні, боюся, я не зможу допомогти вам. Усе це… усе це надто неймовірне.
Інспектор Кері зітхнув. Він сказав:
— Містер Гульбрандсен був убитий із невеличкого автоматичного пістолета. Ви знаєте, хто в домі має таку зброю?
— Не маю уявлення, мені це здається дуже малоймовірним.
Інспектор Кері знову зітхнув.
— Скажіть всім своїм, що вони можуть лягати спати. Я поговорю з ними завтра, — повідомив він.
Коли Сероколд залишив кімнату, інспектор Кері запитав у Лейка:
— Ну, яка твоя думка?
— Він знає або думає, що знає, хто це зробив, — сказав Лейк.
— Так. Я згоден із тобою. І йому дуже не до вподоби те, що він знає.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Джіна вибігла назустріч міс Марпл, коли та прийшла снідати наступного ранку.
— Поліція знову тут, — сказала вона. — Тепер вони в бібліотеці. Воллі абсолютно зачарований ними. Він не розуміє, як вони можуть бути такі спокійні й такі стримані. Мені здається, він страшенно збуджений тим, що сталося. Я — ні. Мені воно дуже не до вподоби. Я відчуваю моторошний жах. Чому, ви думаєте, я так почуваюся? Тому, що я наполовину італійка?
— Цілком можливо. Принаймні це пояснює, чому ви не вважаєте за потрібне приховувати те, що відчуваєте.
Міс Марпл усміхнулася зозсім трохи, коли це говорила.
— Джоллі страшенно сердита, — сказала Джіна повиснувши на руці в міс Марпл і підштовхуючи її до їдальні. — Мабуть, тому, що тепер тут усім розпоряджається поліція і вона не може «керувати» ними, як керує всіма іншими.
— Алексові й Стівенові, — сказала Джіна тоном осуду, коли вони увійшли до їдальні, де двоє братів закінчували свій сніданок, — просто байдужісінько до всього, що сталося.
— Моя люба Джіно, — сказав Алекс, — ти до нас дуже несправедлива. Доброго ранку, міс Марпл. Мені до цього аж ніяк не байдужісінько. Якщо не брати до уваги, що я майже не знав твого дядька Кристіана, то я, безперечно, найперший підозрюваний. Ти це розумієш, гадаю.
— Чому?
— Ну, по-перше, тому, що я під'їхав до будинку приблизно в ті самі хвилини, коли його вбили. До того ж вони все тут перевіряли, і, як здається, минуло надто багато часу, поки я дістався від будки воротаря до будинку, а це означає, що я міг устигнути покинути автомобіль, оббігти навколо будинку, увійти в бічні двері, застрелити Кристіана й вибігти назад до машини.
— А що ти робив насправді?
— Я думав, малих дівчаток із дитинства навчають не ставити неделікатних запитань. Як останній йолоп я стояв у тумані, дивився, як він поглинає світло фар, і думав до яких засобів мені вдатися, щоб створити такий самий ефект на сцені. Для свого нового балету «Ночі над Темзою».
— Але ж ти можеш сказати їм про це!
— Звісно, можу. Але ж ти знаєш, які вони, полісмени. Вони скажуть: «Дякуємо вам» дуже чемно й запишуть усе, що я їм розповів, але ти не маєш найменшого уявлення, що вони думають, а тільки відчуваєш, що налаштовані вони вельми скептично.
— Цікаво буде подивитися, як ти виплутаєшся з цієї халепи, Алексе, — сказав Стівен зі своєю тонкою й досить жорстокою посмішкою. — Щодо мене, то зі мною все гаразд. Я не виходив із зали учора ввечері.
Джіна вигукнула:
— Але ж вони не можуть думати, що то був хтось із нас!
Її темні очі округлилися й були наповнені жахом.