— Рут?
У голосі Льюїса Сероколда прозвучав подив, Міс Марпл зашарілася.
— Я дечого вам не сказала. Мій приїзд сюди не був простою випадковістю. Якщо ви дозволите мені пояснити — боюся, я не вмію говорити дуже чітко і ясно. Будь ласка майте терпіння.
Льюїс Сероколд уважно слухав, поки міс Марпл розповідала йому про тривожне передчуття Рут та її прохання, щоб вона якомога скоріше сюди приїхала.
— Дивовижно, — сказав він. — А я навіть не підозрював…
— Усе було так туманно, — сказала міс Марпл. — Рут сама не знала звідки в неї виникло таке передчуття. Причина мала бути — мій досвід підказує, що вона завжди є, але небезпека, яку вона передчувала, виявляється, і справді була зовсім близько.
Льюїс Сероколд сказав похмуро:
— Отже, вона й справді мала слушність. А тепер, міс Марпл, зрозумійте моє становище. Чи повинен я сказати Кері Луїзі про це?
Міс Марпл швидко відповіла:
— Ой, ні.
Голос її прозвучав стурбовано, але вона відразу почервоніла й подивилася на Льюїса Сероколда поглядом, у якому був сумнів. Він кивнув:
— Отже, ви почуваєтеся так само, як і я? Так само, як почувався Кристіан Гульбрандсен? Чи виникло б у нас таке відчуття, якби йшлося про пересічну жінку?
— Кері Луїза не пересічна жінка. Вона живе своєю довірою, своєю вірою в людську природу — о Господи, як погано я вмію висловлювати свої думки. Але інтуїція підказує мені, що доки ми не з'ясуємо, хто…
— Атож, у цьому вся суть. Але, гадаю, ви розумієте, міс Марпл, що, не сказавши їй нічого, ми ризикуємо.
— Тож ви хочете, щоб я — як це ліпше сказати? — оберігала її?
— Річ у тім, що ви — єдина особа, якій я можу довіряти, — просто сказав Льюїс Сероколд. — Усі тут, схоже, віддані їй. Але чи справді вони їй віддані? А коріння вашої дружби сягає в далеке минуле.
— А, крім того, я приїхала лише кілька днів тому — докинула міс Марпл.
Льюїс Сероколд усміхнувся.
— Саме так.
— Це, звичайно, дуже гендлярське запитання, — сказала міс Марпл тоном вибачення. — Але хто здобув би вигоду, якби наша дорога Кері Луїза померла?
— Гроші! — з гіркотою в голосі вигукнув Льюїс. — Усе завжди зводиться до грошей, чи не так?
— Я думаю що в цьому випадку справді так. Адже Кері Луїза — особа надзвичайно мила й чарівна, а тому просто неможливо уявити собі, що хтось міг би її ненавидіти. Я хочу сказати, що в неї не може бути ворога.
Тому, як ви дуже вдало висловилися, містере Сероколд, усе зводитеся до питання грошей, бо мені не треба вам пояснювати, що люди часто готові на все задля грошей.
— Атож, так воно і є.
Він провадив:
— Природно, що інспектор Кері уже взяв до уваги цей пункт. Містер Джилфой сьогодні приїде з Лондона й надасть нам детальну інформацію. «Джилфой, Джилфой, Джеймс і Джилфой» — це дуже відома адвокатська фірма. Батько Джилфоя був одним із перших членів правління нашого Фонду, й саме вони складали заповіт Керолайн і первісний заповіт Еріка Гульбрандсена. Я розповім вам про це простими словами…
— Дякую, — сказала міс Марпл тоном щирої вдячності. — Ці лабіринти закону завжди здаються мені суцільною містикою.
— Ерік Гульбрандсен після того, як заповів певні суми на утримання Коледжу, різних товариств і фондів та інших доброчинних установ і залишив однакові суми своїй дочці Мілдред і своїй прийомній дочці Піпі (матері Джіни), поклав решту свого великого статку на рахунок, прибуток від якого мав сплачуватися Керолайн протягом усього її життя.
— А після її смерті?
— А після ЇЇ смерті він мав бути порівну поділений між Мілдред і Піпою — або їхніми дітьми на той випадок, якби дочки Керолайн померли раніше від неї.
— Тобто peaльно ці гроші мають бути поділені між Мілдред і Джіною.
— Так. Керолайн також має свій власний і чималий статок, хоч і не на рівні класу Гульбрандсена. Половину його вона передала мені чотири роки тому. З того, що залишилося, вона відписала десять тисяч фунтів на Джульєту Белвер, а решту порівну поділила між Алексом і Стівеном Рестаріками, її двома пасинками.
— О Боже, — сказала міс Марпл — Це погано. Дуже погано.
— Тобто?
— Виходить, кожен у цьому домі має фінансовий мотив.
— Справді. А проте, ви знаєте, я не можу повірити, що хтось із них здатний на вбивство. Я просто не можу… Мілдред — її дочка, і вже досить добре забезпечена. Джіна дуже любить бабусю. Вона щедра й екстравагантна, проте прагнення до багатства їй невластиве. Джоллі Белвер фанатично віддана Керолайн. Обидва Рестаріки люблять Керолайн, як свою рідну матір. Вони не мають власних грошей, про які варто було б говорити, але велика частка від прибутку Керолайн була витрачена на фінансування їхніх проектів — особливо це стосується Алекса. Я просто не можу повірити, щоб котрийсь із тих двох умисне отруював її з метою по її смерті одержати гроші, які вона їм заповіла. Я просто не можу повірити в жоден із цих варіантів, міс Марпл.