— Чи спроможний він відповідати за свої дії? Він розуміє, що робить, принаймні?
— Чудово розуміє.
— У такому разі коли він стріляв із револьвера в доктора Сероколда, то була, безперечно, спроба вбивства.
— Ні, ні, інспекторе Кері! Нічого подібного.
— Облиште, докторе Мейверік. Я бачив дві дірки від куль у стіні. Вони були в дуже небезпечній близькості від голови містера Сероколда.
— Можливо. Але Лоусон не мав наміру вбивати містера Сероколда чи бодай поранити його. Він дуже любить містера Сероколда.
— Він обрав дивний спосіб довести свою любов.
Доктор Мейверік посміхнувся знову. Інспектора Кері ця посмішка стала дратувати дедалі дужче.
— Усе, що людина робить, вона робить із певним наміром. Щоразу, коли ви, інспекторе, забуваєте якесь ім'я або обличчя, це відбувається тому, що ви неусвідомлено хочете забути його.
Інспектор Кері слухав його недовірливо.
— Щоразу, коли ви щось недоговорюєте, ця недомовленість має певне значення. Едгар Лoycoн стояв за кілька футів від містера Сероколда. Він міг легко вбити його. Натомість він у нього не влучив. Чому він у нього не влучив? Бо хотів не влучити. Це дуже просто. Містер Сероколд не був у небезпеці — і сам містер Сероколд чудово усвідомлював цей факт. Він сприйняв поведінку Едгара такою, якою вона й була, — як виклик проти світу, що позбавив хлопця простих потреб дитячого існування — безпеки й любові.
— У мене таке відчуття, що я хотів би поговорити з цим молодиком.
— Звичайно, поговоріть, якщо хочете. Учорашній вибух емоцій очистив йому розум і заспокоїв душу. Сьогодні йому набагато краще. Доктор Сероколд буде дуже задоволений.
Інспектор Кері подивився на нього пильним поглядом, але доктор Мейверік був такий самий серйозний, як і завжди.
Кері зітхнув.
— Ви маєте миш'як? — запитав він.
— Миш'як? — це запитання захопило доктора Мейверіка зненацька. Воно було надто несподіваним для нього. — Що за дивне запитання! До чого тут миш'як?
— Відповідайте на моє запитання.
— Ні, я не маю миш'яку в жодному з його варіантів.
— Але ви маєте якісь ліки?
— О, безперечно. Заспокійливі. Морфій, барбітурати. Звичайний набір.
— Ви лікуєте місіс Сероколд?
— Ні. Їхній сімейний лікар — доктор Гантер із Маркет-Кімбла. Я маю диплом лікаря, звичайно, але практикую лише як психіатр.
— Розумію. Гаразд, дуже вам дякую, докторе Мейверік.
Коли доктор Мейверік вийшов, інспектор Кері пробурчав, звертаючись до Лейка, що психіатри йому до біса остогидли.
— Перейдімо тепер до родини, — сказав він. — Спочатку я хочу поговорити з молодим Волтером Хадом.
Волтер Хад поводився обережно. Здавалося, він насторожено придивляється до поліційного інспектора. Але на всі запитання відповідав охоче.
— Електропроводка в Стоунігейтсі в дуже поганому стані. Уся система давно застаріла. У Штатах таку проводку не стали б терпіти.
— Думаю, вона була встановлена покійним містером Гульбрандсеном ще тоді, коли електричне освітлення було новинкою, — сказав інспектор Кері зі слабкою усмішкою.
— Мабуть, і спраздї! Добра стара феодальна Англія, яка так і не прийшла до сучасності.
Пробка, що контролювала більшість освітлення у Великій Залі, перегоріла, й він вийшов подивитися, що там сталося. Через певний час він замінив пробку й повернувся до зали.
— Як довго вас там не було?
— Цього я сказати точно не можу Ящик із пробками висить у дуже незручному місці. Мені довелося шукати драбину й свічку. Поки я все зробив, минуло хвилин із десять, а може, й чверть години.
— Ви чули постріл?
— Ні, не чув та й не міг почути нічого подібного. До кухонних приміщень ведуть подвійні двері, й одні з них оббиті чимось на зразок повсті.
— Зрозуміло. А коли ви повернулися до зали, то що ви побачили?
— Усі з'юрмилися біля дверей до кабінету містера Сероколда. Місіс Стріт сказала, що містер Сероколд убитий, але насправді все було не так. З'ясувалося, що з ним усе гаразд. Той йолоп у нього не влучив.
— Ви впізнали револьвер?
— Звичайно, впізнав! То був мій револьвер.
— Коли ви бачили його востаннє?
— Два або три дні тому.
— Де він у вас лежав?
— У шухляді стола, в моїй кімнаті.
— Хто знав, що він у вас там лежигь?
— Мені не відомо, хто про що знає в цьому будинку.
— Що ви хочете цим сказати, містер Хад?
— Що всі вони тут божевільні!
— Коли ви повернулися в залу, чи всі там були?
— Що ви маєте на увазі під усіма?