— А де сиділи інші?
— Переважно біля каміна, я думаю. Тітка Мілдред плела й те саме робила тітка Джейн, — я маю на увазі міс Марпл, — бабуся просто сиділа.
— А містер Стівен Рестарік?
— Стівен? Спочатку грав на фортепіано, а куди він пішов потім, я не знаю.
— А міс Белвер?
— Метушилася скрізь, як завжди. Вона практично не сидить ніколи. Вона шукала ключі чи щось таке.
Джіна сказала несподівано:
— А що там за балачки про бабусин тонік? Аптекар припустився помилки, готуючи його чи щось таке?
— А чому ви так думаєте?
— Бо пляшечка зникла, і Джоллі здійняла справжній переполох, гарячково її шукаючи. Алекс сказав їй, що пляшечку забрала поліція. Ви справді її забрали?
Замість відповідати на запитання, інспектор Кері запитав:
— Міс Белвер була стривожена, ви кажете?
— О, Джоллі завжди здіймає переполох, — недбало відповіла Джіна. — Вона любить метушню. Іноді я запитую себе, як бабуся може все це витерпіти.
— І ще одне, останнє запитання, місіс Хад, Ви не маєте якоїсь власної думки про те, хто міг убити Кристіана Гульбрандсена і чому він його вбив?
— Один із хлопчиків-психів, я думаю. Душогуби завжди бувають дуже практичними. Я хочу сказати, вони кінчають людей лише для того, щоб заволодіти їхніми цінностями, — грішми або коштовностями, — а не просто для розваги. Але психи — ви знаєте, ті, кого вони називають людьми з розладнаною психікою, — можуть зробити це й для розваги, вам не здається? Бо я не бачу іншої причини, з якої можна було б убити дядька Кристіана, крім як для розваги, ви згодні? Власне, я маю на увазі не розвагу в її точному розумінні, а…
— Тобто ви не знаходите тут мотиву?
— Атож, саме це я й хочу сказати, — вдячно потвердила Джіна — Адже його не пограбували чи там що, еге ж?
— Але ж вам відомо, місіс Хад, що будівлі Коледжу замкнені й дуже добре охороняються. Ніхто не може вийти звідти без спеціальної перепустки.
— Не вірте в це! — весело засміялася Джіна. — Ці хлопчики можуть вийти звідки завгодно! Вони навчили мене багатьох трюків.
— Вродлива дівчина, — сказав Лейк, коли Джіна пішла. — Уперше я побачив її так близько. Має справді чудову фігуру. Це фігура чужоземного зразка, якщо ви розумієте, про що я кажу.
Інспектор Кері зміряв його холодним поглядом. Сержант Лейк поквапно додав, що вона здалася йому дуже веселою.
— Усе це тільки розважає її, так принаймні здається.
— Має чи не має слушність Стівен Рестарік, коли каже, що її шлюб незабаром розпадеться, але я помітив: вона з добре обміркованим наміром згадала, що Волтер Хад уже повернувся у Велику Залу, коли пролунав той постріл.
— Що не дуже узгоджується з розповіддю всіх інших?
— Атож.
— Вона також не згадала про те, що міс Белвер покинула залу й пішла шукати ключі.
— Ні, — замислено промовив інспектор, — не згадала…
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Місіс СтріТ уписувалася в інтер'єр бібліотеки набагато ліпше, аніж Джіна Хад. У ній не було нічого екзотичного. Вона була в чорній сукні з оніксовою брошкою, а її сиве волосся утримувалося акуратно припасованою сіточкою.
Вона мала достоту такий вигляд, подумав собі інспектор Кері, який і повинна мати вдова каноніка англіканської церкви — що здавалося майже дивним, бо дуже мало людей здаються такими, якими вони насправді є.
Навіть вузенька смужка її стиснутих губ мала аскетичний церковний присмак. Вона виражала Християнське Терпіння, а можливо, й Християнську Твердість Духу. Але тільки не Християнське Милосердя, подумав Кері.
Крім того, було очевидно, що місіс Стріт ображена.
— Мені здається, ви б могли бодай приблизно сказати мені, коли я буду вам потрібна, інспекторе. Я змушена була сидіти й чекати увесь ранок.
Кері зрозумів, що це відчуття її власної значущості зазнало образи. Він поквапився вилити оливу на збурені води.
— Я прошу у вас вибачення, місіс Стріт. Та, можливо, ви не зовсім ясно собі уявляєте, як ми працюємо в таких ситуаціях. Ми починаємо, щоб ви знали, з менш важливих свідчень — відсіюємо їх, так би мовити. А особу, на чию думку ми можемо покластися, людину розумну й спостережливу ми маємо звичай викликати останньою, щоб за її свідченнями перевірити ту інформацію, яку здобули раніше.
Місіс Стріт явно пом’якшилася.
— О, розумію. Я про це не подумала…
— Отже, ви жінка з тверезим мисленням, місіс Стріт. Жінка, яка знає життя і знає світ. А крім того, це ваш дім — ви донька родини, якій він належав, і ви можете розповісти мені все про людей, як тепер у ньому живуть.