Суперечки тривали до пізньої ночі. Усі лорди мали право сказати своє слово, і вони казали... і кричали, і лаялися, і доводили, і умовляли, і глузували, і торгувалися, і грюкали пивними кухлями по столу, і залякували, і йшли геть, і верталися — похмурі чи з усмішкою на вустах. Кетлін сиділа і слухала.
Руз Болтон біля гатки перешикував пошарпані залишки другого війська. Сер Гелман Толгарт і Волдер Фрей і далі утримують Близнючок. Армія лорда Тайвіна перетнула Тризуб і прямує у Гаренхол. У королівстві тепер двоє королів. Двоє королів і жодної згоди.
Чимало лордів-прапороносців хотіли просто зараз рушати на Гаренхол, стати до бою з лордом Тайвіном і покінчити з владою Ланістерів раз і назавжди. Юний і запальний Марк Пайпер наполягав, що натомість слід ударити на захід, на Кичеру Кастерлі. Інші радили виявити терплячість. Річкорин перерізає джерела постачання Ланістерів, зауважив Джейсон Малістер, тож слід тягнути час, не даючи лорду Тайвіну підтягнути новобранців і провізію, а самим зміцнювати захист і дати відпочити стомленим військам. Та лорд Блеквуд на це не погоджувався. Мовляв, слід закінчити те, що почали в Лопотючому лісі. Виступити на Гаренхол, дорогою прихопивши з собою і військо Руза Болтона. Коли щось пропонував Блеквуд, як завжди, на це не приставав Бракен: лорд Джонос Бракен аж устав із-за столу, доводячи, що треба присягнути на вірність королю Ренлі й вирушити на південь, аби приєднатися до його війська.
— Ренлі не король,— сказав Роб. Це вперше за цілий вечір син заговорив. Як і батько, він умів слухати.
— Але ж ви не збираєтеся лишатися вірним Джофрі,— мовив Галбарт Гловер.— Він стратив вашого батька.
— З цього випливає, що він зловмисник,— відгукнувся Роб.— Але не випливає, що Ренлі король. Джофрі все-таки старший законний син Роберта, тож трон за законами держави належить йому по праву. Якщо ж він помре, а я збираюся про це потурбуватися, в нього лишиться молодший брат. Томен — наступний спадкоємець після Джофрі.
— Томен — такий самий Ланістер,— відтяв Марк Пайпер.
— Ваша правда,— стурбовано озвався Роб.— Та навіть якщо жоден з них не буде королем, як ним може стати лорд Ренлі? Він Робертів наймолодший брат. Бран не може стати лордом Вічнозиму поперед мене, а Ренлі не може стати королем поперед лорда Станіса.
— Лорд Станіс має більше підстав претендувати на трон,— погодилася леді Мормонт.
— Ренлі коронували,— сказав Марк Пайпер.— Його претензії підтримують Небосад і Штормокрай, а зовсім скоро підтримають і дорняни. Якщо Вічнозим і Річкорин долучать і свої сили, за нього буде п’ять із сімох великих домів. Шість, якщо Арини теж нарешті прокинуться! Шість проти Кичери! Мілорди, за рік у нас на палях красуватимуться всі їхні голови — і королеви, і малолітнього короля, і лорда Тайвіна, і Куця, і Царевбивці, і сера Кевана — всіх! Ось що ми отримаємо, приєднавшись до короля Ренлі. А що може запропонувати нам лорд Станіс, щоб ми від усього цього відмовилися?
— Право,— уперто мовив Роб. Кетлін аж злякалася, наскільки він, вимовляючи ці слова, був схожий на свого батька.
— То ти хочеш, аби ми присягнули Станісу? — запитав Едмур.
— Не знаю,— мовив Роб.— Я молився, щоб боги підказали мені, як учинити, але вони не відповіли. Ланістери стратити мого батька як зрадника, а всі ми знаємо, що це брехня, та якщо Джофрі законний король, а ми воюватимемо проти нього, ми самі станемо зрадниками.
— Мій лорд-батько порадив би діяти обережно,— сказав немолодий сер Стеврон з хитрою, як у ласки, посмішкою всіх Фреїв.— Почекати, нехай ці двоє королів побавляться у гру престолів. А коли вони награються, ми можемо або прихилити коліно перед переможцем, або виступити проти нього — як схочемо. Оскільки Ренлі збирає військо, цілком вірогідно, що лорд Тайвін згодиться на перемир’я... і захоче повернути собі сина цілим і неушкодженим. Шляхетні лорди, дозвольте мені поїхати до нього в Гаренхол і домовитися і про гарні умови, і про викуп...
Але голос його потонув у обуреному ревінні.
— Боягуз! — прогуркотів Великий Джон.
— Якщо ми попросимо перемир’я, він подумає, що ми слабаки,— оголосила леді Мормонт.
— До біса викуп, не можна віддавати Царевбивцю,— гаркнув Рикард Карстарк.
— А чому не укласти мир? — запитала Кетлін.
Усі лорди перевели очі на неї, та саме Робів погляд вона відчула — його і тільки його.
— Міледі, вони убили мого лорда-батька, вашого чоловіка,— похмуро сказав Роб. Діставши меч із піхов, він поклав його на стіл — ясну крицю на круглу стільницю.— Ось який мир я підготував для Ланістерів.
Великий Джон схвально заревів, а з ним і інші — вони кричали, і витягали мечі, і гримали кулаками об стіл. Кетлін дочекалася, поки вони вгамуються.
— Мілорди,— сказала вона потому,— лорд Едард був вашим сюзереном, а от я ділила з ним ліжко й народжувала йому дітей. Невже ви гадаєте, що я любила його менше за вас? — Її голос тріснув од горя, але Кетлін, глибоко зітхнувши, опанувала себе.— Робе, якби меч міг повернути його, я б не дозволила тобі вкласти клинок у піхви, поки Нед знову не опиниться біля мене... але Неда більше немає, і сто перемог у Лопотючому лісі цього не змінять. Неда немає, і Дарина Горнвуда, і доблесних синів лорда Карстарка, і ще багатьох добрих воїнів, і ніхто з них уже не повернеться до нас. То невже ми хочемо ще більше смертей?
— Ви жінка, міледі,— низьким своїм голосом прогуркотів Великий Джон.— Жінки на таких речах не розуміються.
— Ви — слабка стать,— докинув лорд Карстарк, чиє обличчя прорізали тужні зморшки.— Чоловік потребує помсти.
— Віддайте мені Серсі Ланістер, і ви побачите, на що здатна слабка стать,— відповіла Кетлін.— Можливо, я справді не розуміюся на стратегії і тактиці... зате я добре розумію, що таке змарноване життя. Ми пішли на війну, бо війська Ланістерів спустошували приріччя, а Неда ув’язнили за олживим звинуваченням у зраді. Ми воювали, бо хотіли захистити себе й вибороти свободу мого лорда-чоловіка.
Що ж, першого ми досягли, а друге нам уже не підвладне. До скону я горюватиму за Недом, але я маю думати про життя. Я хочу повернути дочок, а їх і досі утримує королева. Якщо мені вдасться обміняти чотирьох Ланістерів на двох Старків, я вважатиму це вигідною угодою і дякуватиму богам. Я хочу, Робе, щоб ти спокійно правив у Вічнозимі на батьковім престолі. Я хочу, щоб ти прожив повноцінне життя: цілувався з дівчатами, одружився, народив синів. Я хочу поставити крапку. Хочу повернутися додому, мілорди, і там оплакати свого чоловіка...
Коли Кетлін договорила, у залі запала тиша.
— Мир,— мовив дядько Бринден.— Мир — це добре, міледі... але на яких умовах? Чи варто перековувати мечі на орала, якщо завтра вони знову знадобляться?
— За що померли Торен і мій Едард, якщо все, що я привезу назад у Картвердь, це їхні кістки? — запитав Рикард Старк.
— Ет,— зронив лорд Бракен.— Грегор Кліган спустошив мої лани, замордував селян, а від Стоунгеджу лишив курні руїни. То мені прихилити тепер коліно перед тими, хто його послав? За що ми боролися, якщо зараз повернемося до того, з чого почали?
На подив і обурення Кетлін, з ним погодився лорд Блеквуд.
— Якщо ми укладемо мир з королем Джофрі, чи не станемо ми зрадниками щодо короля Ренлі? А що як олень переможе лева — що тоді буде з нами?
— Хай що там ви між собою вирішите, а я Ланістера королем не назву ніколи,— оголосив Марк Пайпер.
— І я! — крикнув хлопчак Дарі.— Ніколи!
І знову здійнявся ґвалт. Кетлін впала у відчай. Їй майже вдалося, думала вона. Вони майже послухалися, майже... а тепер усе на пси. Не буде ні миру, ні можливості загоїти рани, ні безпеки. Перевівши погляд на сина, вона спостерігала, як той слухає суперечку лордів — стривожено хмуриться, однак не може розлучитися зі своєю війною. Він дав обіцянку одружитися з дочкою Волдера Фрея, але зараз Кетлін ясно бачила, хто його справжня наречена: домаха, яку він поклав перед собою на столі.