Зараз він зникне у під'їзді. Але чому мовчить Сергій? Чому?! Чорти б забрали цей день! Ні!
Сергій напівоберта уважно спостерігав за нею, і не встигла Ірина розкрити рота, як хлопець мовив:
— Ну, ось, це він. Ви бачили. Я вільний?
Вийшовши, вона автоматично наблизилася до дверей і торкнулася тієї ж ручки. Повітря бракувало. Як висловився той, хто щойно увійшов сюди, «вище провидіння» і далі «тягнуло» за нею. В ніс ударив аромат його парфумів. Недорогий одеколон. Проте запах чоловічий, дібраний зі смаком. І одяг не брендовий, однак йому личить. А отже, якщо таки доведеться зустрітися, вона буде позбавлена необхідності вислуховувати впродовж години базікання про його надумані пригоди у «салоні від Версачче», розраховані насамперед на брак інтелекту в її голові.
Як же захотілось у цю хвилину, щоб оте «провидіння» справді махнуло на неї рукою! Гаряча хвиля накрила з головою, і цю хвилю не могла вистудити незрозуміла моросінь, що продовжувала летіти з неба, ще далеко не весняного. «Вистачить, — подумала Ірина. — Дякую. Достатньо того, що це виявився він. Далі я сама. Усе сама».
День закінчувався не те що вдало — щасливо. І її розпирало на всі боки. Ейфоричне відчуття охопило з такою силою, що неможливо було стриматись. Уся холонучи, вона витягла із сумочки телефон і набрала номер, який тепер був, без сумнівів, найдорожчим.
— Пробач, я лише на секунду...
— Увесь час думав про тебе. Два слова — як??
— Усе класно. Вдалось! Я... взагалі щаслива. Дякую тобі.
— Я не сумнівавсь. У мене урок. Можна зателефонувати тобі через годину-дві? Зручно буде?
— Чекатиму.
Усе, що до цього, справді було стадією, на якій від неї нічого не залежало. Практично нічого. І все ж таки її вдалося пройти. Найкращим чином. Стадія наступна відрізнялася докорінно. Ірина знала, що спроможна завоювати будь-якого чоловіка. Ну, не те що не напружуючись, радше — не жертвуючи особливо власними життєвими цінностями. У даному ж випадку вона заздалегідь була готова жертвувати якщо не всім підряд, то багато чим. І така обставина робила цього чоловіка приреченим.
Як же хотілось їй зараз загальмувати біля бровки, за два кроки перед ним, і, ловлячи його здивований погляд через опущене скло, мовити лише три слова — «Сідай, це я!». Та не у правилах цієї жінки було припускатися непоміркованих вчинків. Особливо, якщо ціна результату висока. І навіть у випадках, коли з першого погляду все здається простим. Будь-яку проблему належить спочатку досконало вивчати, а потім діяти напевно.
Саме тому, сховавшись у мороці непідсильному тьмяним ліхтарям, «підкорювач міста» плентався позаду, щоразу повертаючи вулицями за довгим широкоплечим силуетом у простому пальті. Ось він завернув востаннє. Ось прямує до під'їзду дещо іншого ґатунку, ніж отой, попередній. Ось увійшов. Далі — справа техніки, якщо не пощастить зараз.
Пощастило і тут. З лівого боку на третьому поверсі за якусь хвилину засвітилося вікно. І відразу ж друге. А потім його руки засмикнули штори. Не марнуючи часу, «кашкай» розвернувсь і виїхав з двору. «Сьогодні ми ночуватимемо ще окремо. Але все так не буде». У цій думці відчувалася впевненість.
IX
зартні ігри ніколи не приваблювали її. За часів «першого директора» Ірині часто доводилося бувати у казино. І оті емоції людей, які полюбляли ходити «по краю» у цьому закладі, викликали подвійне враження. З одного боку, вони несли щось своє, споріднене, адже це ризик, адреналін. З іншого — відштовхували, бо постійно був наявний момент, коли від тебе нічого не залежить. Із цих міркувань їй більше мали б імпонувати шахи. Але й вони не задовольнили б — надто консервативні. Ніде не відступиш від правил.
Її ж кредом якраз і була гра без правил, проте така, де є можливість усе передбачити, вибудувати геніальну безпрограшну комбінацію і далі однією-двома діями досягти успіху. Іноді вдавалося прокручувати таке, що у самої захоплювало подих, а у найвідповідальніший момент ніколи не бракувало рішучості.