Від цієї неординарної ситуації в Ірини помаленьку їхав дах. Більше такі думки не пояснювалися нічим. Без жодного слова Олег обійняв її і так довго стояв, а потім узяв на руки й поніс прямо до ліжка, де зупинилися не лише дурні думки, а й час. Принаймні, так здалося. Насправді ж ця підла категорія — часу — бігла, ще й із прискоренням, не бажаючи пошкодувати жодного із закоханих, адже обом зранку світили нелегкі й важливі справи.
Упродовж усієї зустрічі Ірина спромоглася не вимовити жодного слова аж до моменту, коли стало зрозуміло, що завтра можна не вижити.
— Коли ж він збіг?! Ти бачиш, котра година?
— Тепер бачу...
— Любий, ми що — ненормальні?
— Чого ж... Гадаю, ні. Ще якби хтось один — можна було б припустити. А двоє одночасно — дуже маленька ймовірність.
— Отже, це так повинно бути?
— Напевно...
— І... У тебе постійно так? І раніше з іншими?
— Ні, — відповів одразу.
— І я б те саме сказала. То що це за явище?
— Кажуть, буває таке... — його обличчя посів загадковий вираз. — Щось подібне, здається, є у когось із класиків. Ну, тобто, аналоги відомі. Не ми перші.
Обоє засміялися.
— Завтра — важкий день, — видихнула Ірина. — Якщо зараз рішуче не встану, можуть накритися важливі справи.
— Не кажи... — скрушно похитав головою Олег.
— Я поїду. Поки дістануся...
— Ще прийдеш?
— А ти хочеш? — уточнила вона.
— А ти не бачиш...
— Гаразд. Вважатимемо, що бачу. А ти взагалі яких поглядів дотримуєшся стосовно взаємних прав чоловіків та жінок?
Олег недовго кумекав і законно припустив:
— Ти, треба думати, бажаєш запросити мене у гості...
— Бажаю — не те слово, — щиро сказала Ірина. — От повір: дуже хочу. Ти приймаєш запрошення?
— В принципі... так, — невизначено гмикнув Олег.
— Що означає — в принципі? — насторожилась Ірина.
— Те й означає, — пояснив він, — що загалом не проти і навіть хотів би. Але є купа різних нюансів. Тому... Давай принаймні ще раз побачимось у мене, а там буде видно.
— Ну... давай, — здивовано протягнула Ірина.
— Тебе я чекаю завжди, — підтвердив Олег.
Дивуватися вона припинила вже дорогою додому.
Цей чоловік мав розум, знав життя і був кваліфікованим психологом. Тому не міг не визначити навіть за умов такого нетривалого знайомства її статусу й амбіцій. До того ж, на відміну від своїх попередників у житті Ірини, він був наділений гідністю. Саме нею, а не гордістю та пихою. Тому навряд чи йому було б приємно усвідомити різницю у класі між своїм житлом і тим, куди доведеться потрапити. Та й «Хонді» його, схоже, вже не один десяток років. Чи вистачить йому рішучості й довіри до неї, щоб піднятися вище від обставин такого роду і погодитися з її переконанням, що двом, котрі потребують одне одного, не завадить така дурниця.
Цієї ж миті захотілось Ірині вигукнути самій до себе: «Цікаво, а відколи це ти отак почала вважати?» Вона добре розуміла, відколи. Відтоді, як новорічної ночі натрапила на цю людину в мережах мобільного зв'язку. Це ж він повідкривав їй очі на таке. А сам тепер... думатиме про «нюанси» перед тим, як іти у гості. Ти бач, любий, виходить, не такий уже ти бездоганний! Є й у тебе підводне каміння та комплекси.
Проте відкриття це аж ніяк не розчарувало Ірину. Навпаки, воно наче наблизило до неї чоловіка, котрий ще зранку виглядав надто вже ідеальним, і якого вона будь-що бажала отримати усього, без залишку. Нічого, любий, удвох упораємося з усіма проблемами. І з цією — тим паче.
XIV
привокзальному кафе панував гамір. Народу не бракувало. Люди заходили й виходили, курсували з підносами поміж столами, говорили, сміялися. Пахло стравами на різні смаки. Таке середовище ніколи не відволікало її, не заважало робити справу. Дехто сидів з ноутбуками. Якщо людина у відрядженні, за дві-три години до поїзда можна встигнути немало.
Знайшовши місце в кутку, Ірина увімкнула ноут — інший, призначений для таких завдань. Той, який містить необхідні програми, «ключики». Той, що завжди лежить у камері схову, і котрий можна взагалі викинути, якби що... Завантаження. Перевірка систем. Сервер — її особистий, не відомий нікому. Тепер можна працювати.
Новостворений канал «Корандо» і паралельний порт впустили її без затримки. Ніхто тут не побував після минулого разу. Ніхто не помітив. Отже, вперед. Години минали швидко. Попиваючи сік, вона час від часу жувала сухе печиво, і губи її щоразу набували непривабливих форм. Усе складалося не так просто. Захисні редути цьому непоказному клієнтові будували грамотні фахівці — безперечно, вже після закінчення її частини роботи. Отакої...