І ось Дробот. Хто він у цій компанії рохкачів? Один із тих, які вже хлепчуть, завмираючи від страху, щоб не затоптали ті, котрі ззаду? Чи, може, сам готується дерти і давити, щоби потім...
Звуковий сигнал з нового компа змусив здригнутись. Он як! Ірина прожогом майнула у крісло, наче могла не встигнути. Табличка на екрані не збиралася зникати. Є! Щойно її крадений ноут з'явивсь у мережі. Хтось працював на ньому. Більше того — сидів у інтернеті. Чорти...
Руки буквально засвербіли. Але що тут вдієш? Теоретично існувала ймовірність вичислити конкретне місце перебування ноута, але для цього потрібно бути хакером, не менше. У своїй вузькій сфері Ірина вміла багато чого, у тому числі деякі подібні штучки. Для такого ж завдання кваліфікації бракувало. Не могла, бо не вміла. У голові один за одним виринали варіанти, кого б попросити.
Комп вимкнувся за якихось п'ять хвилин. Усе. Зробив, що належить, — і пропав. Тепер ніхто не знайде. А навіщо заходив? Що можна зробити за п'ять з лишком хвилин? Ну, такий як Дробот зміг би, напевно, багато що. І раптом її пропекло думкою: а навіщо йому взагалі щось робити? В даному випадку можна мати лише одну мету — когось підставити. Інакше для чого чужий ноут?
Їй стало млосно. Підставити. От для чого поцупили комп! Вочевидь, у цьому «поважному» товаристві Дробот веде якусь подвійну гру. Інакше навіщо обладнувати систему таємним портом? Знищувати власні розмови, у той самий час фіксуючи розмови інших? Без сумніву, шеф щось замислив проти них і невдовзі мав діяти. Та яке там «невдовзі»? Практично вже! Упродовж неповного тижня, адже далі все закінчиться, діяти не буде проти кого і де. Отже, шість днів. Навіть уже п'ять, враховуючи, о котрій повинен початися «клубний стіл». А цей захід також не триватиме довго. Момент, коли люди, кожен з яких є, по суті, ланкою перетворення грошей з державних на власні, остаточно узгодять усі аспекти оборудки. А безготівкові фінансові операції — справа кількох хвилин. Ось вона, кульмінація!
Ірина ще не могла скласти ситуацію повністю у голові, але обриси набували щодалі чіткіших форм. Як ото на аркуші А4. Зім'явши його і спаливши у попільничці, взяла ключі. Діяти належало швидко.
XVI
ін сидів урозвалку, відсунувши стільчик далеко від столу і читав меню, наче й справді прийшов сюди їсти. Хоча зміни, що відбулися з фігурою цього чоловіка за останніх кілька років, могли наштовхнути й на такі припущення.
— Ну, привіт, Безсонов...
Нахилившись, Ірина обійняла його за шию та, міцно притулившись, обдарувала майже сестринським поцілунком, після чого із завзятою посмішкою витріщилася на колишнього коханця. Замість відповіді той наново підняв її зі стільчика й «обкрутив» наперед себе.
— М-м...
— А що таке «м-м»? — перекривляючи, не зрозуміла вона.
— Нічого. Сам до себе. Учора в машині навіть не розгледів тебе добре. Ти — бігом, я — бігом... Цвітеш. Молодець.
— Ти також у формі, — збрехала Ірина. — Ні, справді. Скільки тебе не бачила — мало що змінився. Хіба прикид.
— Ну-ну... — посміхнувся Безсонов, ляскаючи долонями по «прикиду». — Заспівала. Давай з'їмо щось. Не обідав — чесно. Спочатку не мав часу, а потім подумав, що вже разом. Що питимеш?
— Каву, — розвела руками Ірина. — Я — на колесах. А їсти... Знаєш, справді не хочу. Ти обідай, а мені... Ну що воно — стоятиме, а потім лишити? Навіщо дурно гроші викидати? Давай так — мені щось одне, аби за компанію. Салат. Грецький. Усе.
— Апетит пропав? — зрозумів колишній есбеушник. — І водночас про мене згадала. Отже, проблеми. Схоже, серйозні.
— Проблеми, — підтвердила Ірина. — Вони.
— А коли ти їх не мала? Викрутишся. І ще десять разів нових наживеш.
Офіціантка пішла виконувати замовлення, і він присунувся ближче, «лягаючи» масивними формами на стіл. У грудях Ірини починало наново холонути. Обличчя «колишнього» залишалося серйозним. Він і не збирався каламбурити.
— Тема складна, загалом... Та й не при справах я тепер, ти ж розумієш. Ну... зв'язки ще залишилися. Словом, цей твій, не знаю, хто він тобі... проходить по наших базах. Навіть, я б сказав, не зовсім наших. Російські колеги дали інфу. Він у них наслідив ще у «скажені» дев'яності. Проходив підозрюваним по гучній справі. Група хакерів ломанула тоді якусь новостворену міжнародну корпорацію. З метою пограбування, як ти розумієш. За тих часів службу боротьби з інтелектуальними злочинами у нас лише створювали. Росіяни працювали разом із фахівцями інтерполу. Ну, накрили їх. Кількох посадили. А цього твого відпустили за недоведеністю. І не лише його, до речі. Кілька інших також змогли викрутитися.