— Ні, — похитала головою вона. — Я вже десять років у зв'язку. Тут багато специфіки. Це ж не просто адміністратор мережі. Це — особливе. За стільки років набралася досвіду. Як зв'язківець я значно цінніша, ніж як звичайний комп'ютерник. Та й потім... Шеф покійний, до слова, дуже компетентним був. Мало що важливого підлеглим доручав, усі найсуттєві фахові питання — сам. А... Якщо це не протирічить, звичайно... Хоча б коротко звіддалік — що сталося? Чому?
— То для цього ви мене й запросили? — засміявсь Андрій.
— Саме для цього, — «у лоб» йому видала Ірина. — Ця моя звичка дуже не подобається, особливо чоловікам. Одразу відвертаються і втікають. Називаю речі своїми іменами, не вішаю «локшини» на вуха. Їх це коробить. Бачите — вас також.
— Я б не сказав... Сподівався, що ви мене справді пошкодували як найсимпатичнішого з усіх, хто прибув.
— І це також, — не зморгнула Ірина, — тому саме вас і запросила. А у моєму запитанні нічого дивного нема. Ви знаєте, що почнеться, коли ви підете? А завтра знаєте що буде? Скажуть, що Дробота розстріляв коханець дружини, а заразом із квартири усе повигрібали, голі стіни лишили. А до післязавтра покійний уже виявиться організатором кримінального угрупування, котрого розчленували і по шматках скидали до каналізації. Це буде добре? Ви наших людей не знаєте?
— Не розчленували, — заперечив Андрій. — Дробота у власному авто знайшли, попередньо — задушений.
— Ні хріна собі... — пробурмотіла Ірина. — А за що?
— З'ясовуємо, для того й приїхали, — відповів ментівський комп'ютерник. — Справді не знаю. Версії як завжди стандартні, коли йдеться про такого покійника. Слідство покаже.
— І що — знайдете?
— Можливо... — криво посміхнувсь Андрій. — Загалом у таких випадках... дуже сумніваюся. Принаймні там, на місці, — навряд чи який слід потягнеться. Швидше десь тут вдасться зачепитися. Маю на увазі — поза межами місця злочину. Або я щось розкопаю, або слідаки на теренах особистого, або якась тіньова діяльність загиблого відкриється. А по «гарячих» таке як правило не розкривається.
Ірині захотілося зітхнути в душі. Десь там, глибоко. Але той, хто пив каву поруч, надто пильно дивився на неї. Нехай не як слідчий, а як чоловік. Однаково. Зітхнеться потім.
Німець залишився задоволеним. Діяльність філії було визнано непоганою, і за три дні її фактичного керівництва нічого не зрушилось у гірший бік. Ірину залишили виконувати обов'язки директора під наглядом того ж координатора, який уже увечері наступного дня відбув до Кельна. Чутки про можливі причини трагічної загибелі Дробота блукали коридорами фірми, не здатні нормально зустрітись і зліпитись у щось пристойне з більш-менш окресленими обрисами.
Упродовж дня роботи в офісі слідчої групи той самий Андрій та його помічники скачали бази даних і взагалі увесь вміст комп'ютерів фірми. Саме ж «залізо», у тому числі комп'ютери покійного, за домовленістю з Хофнером залишилося на місцях. Множинні угоди, укладені протягом останнього часу, потребували напруженої безперебійної роботи, і від того, наскільки працюватимуть системи у звичному режимі, залежало процвітання або ж банкрутство філії. Слідчі не злились, адже у даному випадку йшлося про міжнародні зв'язки країни.
Пломби з шефового кабінету зняли вже наступного дня, і тепер Ірина керувала повністю всім. Унаслідок останніх подій запарка була такого масштабу, що здавалося — не викрутитися. Протягом двадцяти чотирьох годин доби Хофнер перебував на зв'язку стільки часу, що її кострубата німецька мова почала наздоганяти «рідну» англійську, а хвилювання стосовно власної особи поступилися місцем тим, що були прив'язані до виробництва.
Вона викрутилася. Термінів виконання усіх без винятку угод було дотримано. Як вдалося не закипіти мізкам, як вистачило працездатності, — Ірина не розуміла й сама. І не відчувалось отої всепоглинаючої втоми й «браку нервів». Вочевидь, зіграв роль феномен зміни причинного фактора. Одна справа, коли тебе підганяє у шию перспектива власної загибелі, й зовсім інша, коли максимум можливих неприємностей — крах на виробництві. Друге після першого — майже курорт.
Нові угоди укладали мляво, виробничі процеси знизили темпи, і виникла можливість перевести подих. Кілька разів телефонував Андрій — начебто за консультаціями з фахових питань, проте відчувалося: причини дзвінків зовсім інші. Вона відбивалася телефоном, і лише раз погодилася на зустріч, яка відбулась у ресторані за кавою. Не бажаючи наступних труднощів стосовно перспективи продовження контактів, Ірина призначила її чимраніше — на обід.